Пошук

Психосоматична деміфологізація. Чому хвороби не з’являються від образ

29 Січень 2021

Авторки: Валерія ДіденкоЮта Коргун, Леся Любченко
Ілюстраторка: Іра Лисенко

Якщо ввести в пошукачі запит «психосоматика», то з більшою ймовірністю ви опинетеся серед статей та інфографік про «вплив емоцій на здоров’я», «психосоматичні карти страхів» тощо. 

Поняття психосоматики обросло безліччю міфів, домислів та інтерпретацій, зокрема й «мракобісних», які не мають нічого спільного з доказовою медициною, наукою і психологією. 

Поширена думка навколо психосоматики, що певний вид стресу/емоцій співвідноситься з певним захворюванням. Наприклад, підґрунтям бронхіальної астми може бути неможливість людини «дихати на повні груди», а спина може заболіти через сильну емоційну реакцію. 

Або ж безпліддя виникає внаслідок страху перед батьками, «астма символізує страх перед життям», а неприємний запах з рота — «від роздумів про помсту». Часто можна зустріти переконання, що в того, хто багато злиться, розвиваються захворювання шлунково-кишкового тракту, а в того, хто багато сумує, — серцево-судинна патологія. 

На жаль, як би далеко не зайшов прогрес в сучасній медицині, переконання в тому, що в основі того чи іншого захворювання лежить психологічний аспект, нікуди не зникло. Навіть в професійній спільноті — лікарі, психотерапевти, дослідники — можуть вдаватися до пояснень симптомів та формування хвороби через наші думки, емоції та реакції на події.  

Щоб розвіяти міфи про психосоматику й дізнатися, що ж це таке з наукової точки зору, «Психея» поспілкувалася з докторкою медичних наук, лікаркою-психологинею Київського міського клінічного онкологічного центру Інною Мухаровською.

Що таке психосоматика?

Ми можемо звертатися до психосоматики як до пояснення того, що відбувається з нами та нашим організмом, коли не можемо виявити медичну причину хвороб або станів. Болить живіт? Кажуть, що це від того, що батьки недолюбили вас у дитинстві. Але чи це справді так і чи варто спиратися на психосоматику як на щось стійке, наукове й достовірне? Відповідь: не зовсім так, радше — ні.

Психосоматика — міждисциплінарний напрям в медицині та психології, який не має наукового підґрунтя, якщо ми говоримо про психосоматику у побутовому розумінні. Визначення захворювання як психосоматичного вимагає виключення будь-яких інших фізіологічних причин хвороби — тобто ми фактично говоримо про «діагноз»-виключення. 

«Коли ми говоримо “психосоматичний”, то маємо на увазі зв’язок між психікою та тілом, який є двостороннім. Зміни у психічному стані можуть спричиняти появу фізичних симптомів, так і соматичні захворювання супроводжуються психологічними проявами», — пояснює Інна Мухаровська.

Ще в Давній Греції існувала думка про взаємодію душі та тіла. Це не є геть неправдою, адже наші переживання, емоції та вміння справлятися з ними справді впливають на організм. Проте не так, як психосоматика пояснює ці впливи. 

Наприклад, існують ідеї, що артрит виникає в людини, яка не вміє казати «ні» і робить не те, що хотіла б, а те, що потрібно. Хоча насправді артрит є запальним процесом в суглобах, який спричинений травмами, інфекційними хворобами, порушенням обміну речовин, авітамінозом тощо. Вміння або невміння казати «ні» не впливає на розвиток хвороби. 

Та водночас існують фізичні хвороби, які мають психогенний характер. У розмові про психосоматику важливо відчувати межу, коли ми ще не говоримо про соматоформні розлади для опису захворювань чи станів, де є зв’язок психіки та соматики тіла, але вже й не кажемо про образу на батьків як причину фізичної хвороби. Також тут має місце і medically unexplained symptoms — симптомам, які не мають медичного пояснення. Розберімося покроково. 

По-перше, у чому різниця між соматичними та психосоматичними захворюваннями? Соматичні захворювання, або як їх ще називають, хвороби тіла — є захворюваннями, що викликані зовнішніми подразниками або порушеннями в роботі внутрішніх органів. Вони не мають нічого спільного з психічним здоров’ям людини. 

Психосоматичні захворювання — це хвороби, при якій психічні чинники відіграють важливу роль у розвитку та перебігу захворювання, пояснює Інна Мухаровська. До таких захворювань відносять артеріальну гіпертензію, ревматоїдний артрит, бронхіальну астму, виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, гіпертиреоз, виразковий коліт, нейродерміт тощо. Тобто емоції, стрес та вміння з цим справлятися не викликають хворобу як таку, але можуть спровокувати загострення хвороби або більш тяжкий її перебіг.

До психосоматичних розладів також належать соматоформні розлади, психогенії, соматогенії та такий блок, як особливості особистості та поведінки, що призводять до розвитку соматичних захворювань. Межа між кожним із підвидів психосоматичних розладів тендітна та тонка. 

Соматоформні розлади діагностуються людям, які мають симптоми хвороби, але лікарі не можуть пояснити їх з медичної точки зору. Так людину направляють до психіатра і вважають, що першопричина її хвороб у психічній сфері. 

«На жаль, такі пацієнти можуть дуже тривалий час звертатися до медичних закладів, проходити численні обстеження і не мати точного діагнозу, відповідно, продовжують страждати. Діагностика розладів, що стосуються психічної сфери, продовжує залишатися складною внаслідок стигматизації в суспільстві та самостигматизації», — додає Інна Мухаровська.

Психогенія — це психологічні реакції або психічні розлади, які виникають внаслідок важкого травматичного переживання на основі її персонального та суб’єктивного сприйняття значення події. 

Хворобливі стани (патологічні психологічні реакції, неврози та реактивні психози) припиняються після того, як закінчиться чинник, який їх спровокував. Лікують або коригують психогенію власне усуненням травмувального досвіду, психотерапією та медикаментозною терапією.

«Наприклад, одна людина буде дуже переживати, коли захворіє і не зможе вийти на роботу, тому що “горить” важливий проект. Водночас інша, навпаки, може розцінити хворобу як соціально прийнятний привід не працювати і почуватиметься спокійно». 

Соматогенія виникає, коли людина має травму, особливо пошкодження центральної нервової системи. За психічну діяльність відповідає головний мозок, який у разі конкретних травм може почати функціонувати неправильно. Інна Мухаровська наводить приклади травм: нейроінфекція, інтоксикація психоактивними речовинами та алкоголем, судинні катастрофи (інсульти), пухлини, гіпоксія та метаболічні порушення, а також травми головного мозку. 

Інший бік проблеми — порушення роботи ендокринної системи. Про гормони та їхній вплив на наш організм ми розповімо далі детальніше, але поки що можете згадати, як ви почуваєтеся під час стресової ситуації. У вас прискорюється серцебиття та підвищується тиск, ви можете пітніти та відчувати напругу у всьому тілі. 

«При гіпотиреозі (недостатності функції щитовидної залози) пацієнти пасивні, швидко втомлюються, може розвиватися депресія та когнітивні порушення, тоді як при гіпертиреозі (гіперфункції щитовидної залози) вони, навпаки, дратівливі, збуджені, тривожно-депресивні»

Психосоматичні розлади, які виникають внаслідок особливостей особистості та поведінки. Приміром, ми можемо активно «заїдати» стрес і з часом у нас розвинуться розлади травної системи та надмірна вага. Або людина може не справлятися зі сприйняттям з боку оточення, а тому починає вживати психоактивні речовини з очікуванням, що це допоможе їй покращити самопочуття.

Якщо розглядати психосоматику саме так, то справді є наукова база, в основі якої лежать психофізіологічні, нейрофізіологічні та нейрохімічні процеси, що відбуваються в організмі. На відміну від побутового уявлення про те, що образа на батьків спричиняє ожиріння, ми можемо дослідити справжню причину цього, звернувшись спершу до терапевта, а потім — до фахівця з ментального здоров’я, якщо першопричина не буде встановлена. 

Скільки разів в своєму житті чули фразу на кшталт «всі хвороби від нервів»? Віра в те, що джерелом захворювань є певні стани психіки, йде глибоко в минуле. Ще за античних часів давньогрецький лікар Гіппократ стверджував, що стан організму тісно пов’язаний з темпераментом людини. А основним джерелом хвороб Гіппократ вважав дисбаланс рідин (гуморів) всередині організму. Гуморальна теорія століттями визначала фокус медицини, допоки не були знайдені більш ефективні теорії і відповідні методи лікування.

Сучасні дослідження, однак, ніяким чином не підтверджують подібну теорію: зв’язок конкретних емоцій і видів стресу з конкретними захворюваннями відсутній. Безумовно, наше тіло реагує на стреси, і стрес може викликати низку фізичних симптомів. Проте ці симптоми зазвичай минають, коли рівень стресу знижується. 

Згадайте, як ще в школі у вас прискорювалося серцебиття перед тим, як іти до дошки, або болів живіт перед контрольною та як ви з полегшенням видихали після того, як це завершувалося.

Що відбувається з нашим тілом, коли ми відчуваємо стрес

«Клубок підкотився до горла», «аж міниться на лиці», «серце рветься з болю» — так часом ми поетично описуємо стани, коли хвилюємося, нервуємо чи надмірно чимось переймаємося. Емоції, які ми проживаємо, можуть мати безпосереднє тілесне оформлення. 

Як пояснює Інна, емоції відображають наше персональне ставлення до подій, до того, що нас оточує. Емоції є сигналами, які вказують, наскільки нам добре чи погано, безпечно чи небезпечно. Відповідно, їхня роль — адаптивна та мобілізуюча.

Власне, стрес — це реакція, що виникає внаслідок дисбалансу між людським організмом та зовнішніми обставинами і проявляється як у фізичній, так і в емоційній компоненті. Стрес — це відповідь тіла на будь-що, що вимагає уваги або активних дій.

Іспити на отримання водійського посвідчення, знайомство з батьками хлопця чи порція новин з Верховної Ради можуть запросто вибити з колії і викликати надмірну емоційну реакцію, що супроводжуватиметься фізіологічними проявами.

Коли людина стикається з умовною загрозою, нервові закінчення органів чуття надсилають інформацію до мигдалини. Це область мозку, яка сприяє емоційній переробці. 

Мигдалина інтерпретує зображення та звуки. І щойно розпізнає небезпеку, миттєво сповіщає гіпоталамус (котрий регулює нейроендокринну діяльність мозку, а також відповідає за гомеостаз організму), що «небезпека поруч».

«Наприклад, у стресовій ситуації на тлі хвилювання, тривоги, засмучення в людини може підвищуватися артеріальний тиск, пришвидшується серцебиття, виникає пітливість, головний біль. Чому це відбувається? 

На стресовий подразник в організмі відбувається активізація вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів, і, відповідно, виникають соматичні прояви реагування на стрес. 

Емоції в цьому випадку відіграють роль сигналів, які запускають психофізіологічні процеси. Саме тому емоції мають важливе значення в розвитку психосоматичних станів», — пояснює Інна Мухаровська.

«Бий або біжи». Яким буває стрес

Нові або некомфортні ситуації постійно з’являтимуться в нашому житті. Перший політ в літаку або співбесіда у топовій ІТ-компанії, розрив з коханою людиною чи словесні перепалки з сусідами, зненацький гучний звук, від якого «на душі похололо»і, або несподіваний виграш у лотерею, переїзд до іншої країни чи раптове звільнення — стресову реакцію може спровокувати будь-яка обставина. І це — нормально.

Те, як стрес проявлятиметься, безпосередньо залежить як від його інтенсивності та тривалості, так і від особистісних особливостей людини — стресостійкості, чутливості, стрес-долаючої поведінки, персональних та психосоціальних ресурсів тощо, пояснює Інна Мухаровська. 

«Життя людини, як і будь-якої живої істоти було і буде наповнене стресом завжди. І одним з перших способів подолання стресу є прийняття самого факту, що життя сповнене різними подіями, і негативні ситуації — невід’ємна його частина. І кожен виклик містить не лише руйнівну складову, але й потенціал до розвитку та вдосконалення»

Цікаво, що одна й та ж ситуація для однієї людини може стати приємними і хвилюючими турботами, а для іншої — перерости в нездоланну для психіки перешкоду. Тому важливо розділяти два види стресу — еустрес та дистрес. 

Перший допомагає витримувати різні життєві виклики та розвиватися — це так звана позитивна форма стресу. Вона може допомогти з мотивацією, концентрацією, енергетичним запалом і тому є корисною для людини.

«Негативний» або ж дистрес зазвичай викликає занепокоєння, тривогу та зниження працездатності. Експертка пояснює, що він виснажує особистісні ресурси та призводить до розвитку соматичних чи психічних розладів. Це — відповідь організму на емоційні потрясіння, тривалий вплив стресу на організм.Часом саме такі розлади у функціонуванні організму можуть ховатися за таємничою «психосоматикою». 

«Найпростіше зрозуміти, що таке психосоматичне захворювання, на прикладі артеріальної гіпертензії. Підвищення артеріального тиску (АТ) є адаптивною реакцією організму на стресовий подразник — це прояв мобілізації організму, стан готовності дати відповідь за принципом “бий або біжи”»

«Бий або біжи» (часом до них додають ще третю — «завмирай») — це активна захисна реакція, під час якої пульс прискорюється, збільшується приплив кисню до основних м’язів, підвищується тиск, загострюється слух. М’язи напружуються, і для їхнього насичення виділяється більша кількість глюкози. 

«Відповідно, у людини, в якої професійна діяльність пов’язана з частими стресами і супроводжується бурхливою емоційною реакцією, відбувається ситуаційне зростання АТ. 

На початкових етапах АТ нормалізується до вихідного рівня, проте часта активізація з часом призводить до постійного високого тиску і ураження органів-мішеней (серця та судин)». 

 

Кортизол та адреналін. Що важливо знати про гормони стресу

Однією з невидимих причин, яка впливатиме на загальне функціонування організму, є гормони. А стресові реакції на фізіологічному рівні супроводжуються продукуванням кількох з них. 

Після того, як гіпоталамус розпізнав небезпеку, гіпофіз починає виділяти адренокортикотропний гормон (скорочено — АКТГ). У свою чергу, це стимулює надниркові залози виробляти кортизол та адреналін. 

Кортизол, основний гормон стресу, допомагає контролювати рівень цукру в крові та артеріальний тиск, регулювати обмін речовин, зменшує запальні процеси та сприяє добрій пам’яті. Також він впливає на баланс солі та води в організмі. У жінок кортизол також підтримує плід, що розвивається під час вагітності. 

Цікаво, що за замовчуванням рівень кортизолу в організмі досягає максимуму у ранкові години — приблизно о сьомій ранку. Цей гормон визначає, як тіло використовує вуглеводи, жири та білки, контролює цикл сну та активності, підвищує енергію, щоб ви могли впоратися зі стресом, а потім відновлює баланс.

У стресовій ситуації кортизол також стримує функції, які були б несуттєвими в ситуації боротьби або втечі. Це змінює реакції імунної системи та пригнічує травну, репродуктивну систему, а також процеси росту.

Адреналін збільшує частоту серцевих скорочень, підвищує кров’яний тиск і посилює енергопостачання. У складних ситуаціях він підвищує рівень глюкози в крові і прискорює серцебиття, а, відповідно, змушує серце качати більше крові та створює додатковий тиск на судини. 

Адреналін — це драйвер згаданого вище алгоритму «бий або біжи». Тому він в екстремальній ситуації надає прилив енергії та підвищує концентрацію. Значною мірою відповідає за негайні реакції, які ми відчуваємо під час стресу. До того ж він перерозподіляє ресурси організму так, що «менш важливі» наразі органи (наприклад, травлення) отримують менше кисню, ніж м’язи. 

Для кожної людини період відновлення після стресу може займати різний проміжок часу — півгодини, кілька годин чи кілька днів. Проте коли повноцінного перезавантаження не відбулося, а у двері стукає чергова стресова ситуація, і це повторюється з разу в раз, організм не встигає це «прожити». Накопичується надмірна кількість гормонів, що й виливається, зрештою, у фізіологічні збої.

Так, тривала активація системи реагування на стрес, а також надпродукування кортизолу та адреналіну можуть порушити майже всі процеси вашого організму. Це підвищує ризик багатьох проблем зі здоров’ям. Зокрема, призводить до тривожності, депресії, головних болей, проблем зі сном, порушення пам’яті та концентрації уваги тощо.

Як зауважує Інна Мухаровська, перебування в постійному психоемоційному напруженні фактично означає тривалу активізацію нервової системи і вплив на функціональні системи організму. Так, надмірне вироблення кортизолу та адреналіну призводить до:

— підвищеного рівня глюкози в крові (адже підшлункова постійно отримує сигнали від мозку про присутність поруч загрози, відповідно, реагує на потребу організму отримати швидку енергію);

— збільшення маси тіла (ці ж самі помилкові сигнали змушують людину хотіти висококалорійної їжі, переїдати і, відповідно, набирати вагу, а невикористана глюкоза в крові з часом накопичується у вигляді жирових відкладень);

— проблеми з травленням (оскільки під час стресу функціонування шлунково-кишкового тракту пригнічується як «менш важливе», їжа не може якісно перетравитися та засвоїтися); 

— пригнічена імунна система (попри те, що кортизол сприяє зменшенню запалення в організмі, ця функція виснажується, якщо рівень цього гормону постійно є високим — опірність організму до захворювань знижується);

— серцево-судинні захворювання (високий кров’яний тиск може призвести до пошкодження судин та їхнього закупорення — надалі це може бути небезпечно через ризик серцевого нападу або інсульту).

Власне тому з «нервами» пов’язують чимало соматичних розладів. Але тут радше йдеться не безпосередньо про «нерви», а про гормони, які виробляються внаслідок стресової реакції. Проте перш, ніж скидати все на психосоматику, варто виключити соматичну проблему, а потім — іти до фахівця з ментального здоров’я.

І що людині точно під силу — це змінити патерни поведінки, які існують протягом тривалого часу та які можуть негативно впливати на її загальний стан. 

«У такому випадку психолог може працювати над особливостями реагування на стрес, навичками зниження психоемоційного напруження, формуванням більш адаптивних способів стрес-долаючої поведінки, зміною ставлення до стресових тригерів тощо», — додає експертка. 

Звісно, сучасна медицина не заперечує, що захворювання можуть виникати на тлі стресу і негативних психологічних переживань. Але буде не зовсім коректно вважати «психологію» їхньою єдиною причиною, у більшості захворювань є безліч інших — харчування, спосіб життя, стан навколишнього середовища, генетична схильність і випадкові інфекції. Саме ці причини зазвичай виявляються основними.

«Причиною інфекційних захворювань є віруси та бактерії. При генетичних хворобах виявляють порушення у генах та хромосомах. Недотримання здорового способу життя є основою для розвитку серцево-судинної патології, хвороб опорно-рухового апарату, ШКТ. Тобто ми можемо при багатьох захворюваннях знайти патогенний чинник, який пояснює розвиток патології. 

Важливо дотримуватися балансу та принципу здорового глузду, керуватися об’єктивними результатами обстеження, аналізувати причинно-наслідкові зв’язки та враховувати емпіричні дані (наприклад, позитивний ефект від психологічної допомоги)», — пояснює Інна Мухаровська.

Де та межа і як її визначити?

Якщо ви відчуваєте, що почуваєтеся зле і починаєте свій маршрут по лікарях у надії дізнатися діагноз та вилікувати хворобу, зупиніться та прочитайте цей блок випуску. Давайте розглянемо межу між психосоматичною та соматичною хворобою на прикладі еректильної дисфункції. 

Інна Мухаровська пояснює, що у випадку еректильної дисфункції органічного генезу, тобто такої, яка була спричинена не психологічними чинниками, до соматичних причин захворювання все ж таки можуть додаватися і психологічні.

«Це відчуття неповноцінності, немужності, невпевненості, порушення комунікації з партнером, що ще більше погіршуватиме стан. Сексуальна функція загало чутлива до змін у психоемоційній сфері. У ситуації еректильної дисфункції психогенного генезу потрібно розбиратися з тим, що відбулося у стресовій ситуації, психологічно працювати з переживаннями, страхами, ірраціональними уявленнями»

Так ми бачимо, що в кожному випадку важливо підходити персонально та комплексно. З коригуванням та лікуванням еректильної дисфункції, наприклад, може допомогти психотерапія в комплексі з медикаментозним лікуванням.

Іпохондрія та психосоматика. Або що занадто, то токсично

Чи варто «прислухатися» до себе та свого тіла? Звісно, це важливо. Проте для деяких людей страх захворіти може бути настільки сильний, що навіть не маючи проблем зі здоров’ям, їм стає важко впоратися з повсякденним життям. 

Хвилюючись, людина постійно прислухається до себе, до свого тіла і, як це зазвичай буває, за деякий час починає почуватися дивно. У відповідь на появу неприємних фізичних відчуттів посилюється тривога, і людина біжить до лікаря, перевіряється, чи немає у неї якоїсь страшної хвороби.

Часом навіть результати медичних досліджень не можуть переконати цю людину в тому, що все гаразд і причин для хвилювання насправді немає. У таких випадках може виникати постійний страх чи переконання, що в людини є серйозна недіагностована медична хвороба. 

Такий стан має назву «іпохондрія», що походить від грецького поняття «область тіла під ребрами» — в античності вважалося, що між шлунком і передньою грудною кліткою людини знаходиться «вмістилище страхів». Іпохондрія передбачає не просто те, що людина непокоїться можливістю захворіти, а впевненість в тому, що вона уже серйозно хвора і навряд чи хтось зможе їй допомогти. 

Що таке іпохондрія? Пояснюємо у випуску: Як перестати непокоїтися та почати жити під час пандемії

Тому надзвичайно важливо не пояснювати собі усі хвороби уявною психосоматикою, а звернутися до лікарів, які зможуть допомогти вам з діагностикою та лікуванням вашого стану. Пам’ятайте, що через страх майбутнього, страх відмови чи змін у житті не виникає жодна хвороба. 

 

Як поводитися, якщо ви підозрюєте в себе психосоматичний розлад

Почнімо з того, що може наштовхнути на думку про психосоматичну природу захворювання. Вище ми описували різні види психосоматичних розладів, а зараз поговоримо про причини цих розладів комплексно. Інна Мухарська виділила такі пункти:

— Якщо в людини з’явилося захворювання або загострилися симптоми уже наявної хвороби після надмірного хвилювання або стресової події, або ж коли людина тривалий час переживає гострий чи хронічний стрес. Також сюди відносять ураження центральної нервової системи.

— Якщо людина має тривалі виражені зміни в психоемоційному стані: знижений настрій, тривогу, відчуття виснаженості, дратівливість тощо.

— Якщо лікарі не можу виявити фізіологічні причини симптомів або якщо лікування при уже підтвердженому діагнозі не допомагає так, як мало би. Також може бути значне покращення стану, якщо разом із класичною схемою лікування людина починає приймає заспокійливі або антидепресанти. 

Передусім відвідайте сімейного лікаря та опишіть йому свої симптоми. Сімейний лікар направить вас до фахівця окремого напряму за потреби та призначить аналізи, аби виключити фізіологічні причини вашого стану. Оскільки психосоматичні захворювання діагностуються через принцип виключення соматичних причин хвороби, саме цим займатиметься ваш сімейний лікар або профільний фахівець. Інна Мухаровська пояснює:

«Диференційна діагностика, як називають це лікарі, може зайняти тривалий час у випадку психосоматичної патології. Адже потрібно виключити багато інших причин, які можуть зумовлювати симптоми, з якими прийшов пацієнт. 

Особливої специфіки діагностика не має, а залежить від тих скарг, які є в пацієнта. У випадку труднощів у постановці діагнозу завжди можна і варто звертатися до декількох спеціалістів з певного профілю, щоб підтвердити або спростувати висновок». 

Профільний фахівець може призначати аналізи, медикаментозне лікування та спостерігати за тим, наскільки ефективним є лікування у вашому випадку. Якщо лікування не допомагає, він може запропонувати вам відвідати психіатра.

Фактично робота психіатра також полягає в тому, аби виключити фізіологічні причини вашого стану. Тому не забудьте захопити із собою аналізи, які ви здавали раніше, та план лікування, який призначали попередні спеціалісти.

Про те, як підготуватися до зустрічі із психіатром, у випуску:  Консультація психіатра. Чому не варто її боятися та як підготуватися до зустрічі з лікарем

«При психосоматичних розладах зміни у психічному стані можуть бути вираженими, і тоді лікар-психіатр ставить за певними діагностичними критеріями клінічний діагноз і призначає психофармакотерапію. 

Проте у більшості випадків ці зміни не досягають клінічного рівня, не відповідають критеріям МКХ чи DSM, а становлять пласт психологічних феноменів на межі норми та патології (основа психологічної дезадаптації), який потребує психологічного консультування чи психотерапії», — додає Інна Мухаровська.

Тоді залишається варіант починати співпрацю з психологом або психотерапевтом. Фахівець може допомогти вам розібратися із тим, що могло стати першопричиною стресу, надмірного хвилювання тощо — котре, у свою чергу, спричинило певне захворювання. 

Оскільки психосоматичні захворювання є захворюваннями на межі психологічного стану та фізичного самопочуття, то й займатися лікуванням та корекцією краще лікарям з двох різних площин. Звісно, все індивідуально, але не оминайте ані сімейного лікаря, ані психолога на шляху до одужання. 

Завжди перевіряйте інформацію, яку отримуєте від лікарів або заходите в «гуглі» (але краще не гугліть), звертайтеся лише до офіційних та перевірених джерел, які спираються на наукові дослідження. Зверніться до різних фахівців по альтернативну медичну експертизу. 

Звісно, іноді легше повірити, що ваша хвороба є психосоматичною і з часом минеться, адже ви колись впораєтеся з образою/відчуттям провини/страхами. Але що довше ви будете себе переконувати в тому, що це «від нервів», то більше часу на лікування, корекцію стану та реальне одужання ви втрачаєте.

Вгору

Психея/ Більше

Підписатися

Читати більше: