Пошук

Як реагувати та надавати підтримку, коли навколо все частіше лунає «у мене COVID-19». Порадник

06 Листопад 2020

Авторки: Валерія Діденко, Юта Коргун, Леся Любченко
Ілюстраторка: Іра Лисенко

Пандемія COVID-19 принесла соціальне дистанціювання й невідомість. Сьогодні ж ми стикаємося з вірусом всюди. Якщо ще на початку карантину ми могли боятися кожного підтвердженого випадку, то зараз, коли кількість лише офіційно підтверджених випадків зросла в тисячі разів, ми тільки потискаємо плечима й кажемо: «Життя має продовжуватися». І те, що паралізувало від страху ще навесні, зараз здається більш буденним.

Водночас, коли COVID-19 з’являється поруч з нами та зачіпає нас або наших близьких, нам стає лячно. У цьому випуску ми поговоримо про те, як поводитися у пандемійному світі, як допомогти собі справлятися з тривогою, очікуючи на результати тесту, та як безпечно комунікувати про це з близькими. Допомагала «Психеї» в цьому психотерапевтка та психоаналітикиня Катерина Данилевська. 

Також ми зібрали кілька історій від людей, які стикнулися з загрозою захворіти на COVID-19 та/або вже перенесли хворобу. Вони поділилися досвідом, як не впасти у відчай очікуючи на результати тесту й як жити далі отримавши позитивний результат.

Дисклеймер: Цей випуск в жодному разі не є юридичною або медичною консультацією. Завжди звертайтеся до свого лікаря, якщо у вас є питання, що стосуються вашого здоров’я.

Пандемія COVID-19, карантин і маски на обличчях — це доволі унікальна ситуація для кожного з нас. Світова медична спільнота говорить про те, що карантинні обмеження не лише рятують нас від вірусу, а й негативно впливають на наше ментальне здоров’я. Катерина Данилевська розповідає, як це працює і чому ми можемо почуватися розгублено.

«Ми всі перебуваємо в ситуації безсилля. Ніхто не може надати стовідсоткових інструкцій щодо того, як уникнути захворювання, або як вижити, якщо захворієш. І немає універсального захисного фактору від цієї хвороби: ані вік, ані стать, ані матеріальні можливості. А тому кожна людина зустрічається із ситуацією своєї вразливості і хиткості свого майбутнього і майбутнього своїх близьких. 

Складні економічні наслідки. Для мільйонів родин життя змінилось і буде змінюватись надалі, і важко спрогнозувати в який бік і наскільки сильно. Пандемія має відкриту дату завершення, тому ми не знаємо, коли це закінчиться. Ми можемо втрачати близьких чи знайомих, від вірусу потерпає наше здоров’я. Ми можемо стикатися зі штучним або реальним дефіцитом у доступі до медичного обслуговування.

Усі ці фактори призводять до ситуації певної невизначеності та невідомості, незмоги планувати чи прогнозувати, складності відчувати себе на звичному безпечному рівні життя. Така напруга на тлі призводить до загострення різних емоцій, як-от страх, тривога, гнів, паніка, злість, відчай, розпач, байдужість тощо. І це є викликом до нашої здатності “контейнерувати” сьогодення, тобто приймати його, не реагуючи імпульсивно, не руйнуючи себе чи інших у спробі дати раду власним емоціям».

 

Чому нас дратують люди без маски на носі?

Здається, що відповідь очевидна. Кашель та чхання під час пандемії сприймаються як щось небезпечне. Ми оминаємо людину, яка кашляє (нехай і з цигаркою в руках) або чхає (нехай і має алергію), просто тому, що так простіше почуватися спокійніше щодо власного здоров’я. Водночас у нас самих з’являється страх кашлянути або чхнути, бо ми розуміємо, що люди можуть відійти від нас. 

Будь-які найменші симптоми хвороби ми сприймаємо як COVID-19. Це нормально — завжди припускати найгірше, але такі налаштування не дозволяють нам мислити критично та принаймні нейтрально (якщо не позитивно). 

Так само нас можуть лякати люди, які несерйозно ставляться до вірусу, або, навпаки, надто зациклені на тому, аби уникати будь-яких соціальних контактів й постійно дезінфікувати руки. Йдеться про те, що жодні з крайнощів не є корисними. Особливо під час пандемії є некорисною практика ігнорувати карантинні обмеження й правила носіння масок та респіраторів. 

У серпні 2020 року вийшло дослідження щодо зв’язку між дотриманням карантинних обмежень та антисоціальною поведінкою. Виявилося, що асоціальні риси, особливо низький рівень емпатії та вищий рівень черствості, схильності до ризику та обману, напряму пов’язані з тим, як людина носить маску (і чи носить її) та чи дотримується соціальної дистанції. Навіть якщо кількість випадків COVID-19 збільшується та кількість смертей зростає, люди не зважають на те. 

Усе було б гаразд, якби це не поширювало вірус більше. 

Наша злість на цих людей, розчарування або агресія в їхній бік пояснюється тим, що ми переймаємося за власне здоров’я та здоров’я наших близьких. Ми хочемо, щоб життя повернулося до того, яким було до пандемії. Для цього необхідно дотримуватися правил і поводитися відповідально. Ми робимо так самі й очікуємо, що так само вчинятимуть й інші. 

Проте є люди, які або не вірять в вірус, або не хочуть, аби їм вказували, що робити, або вважають такі обмеження порушенням прав людини, або не розуміють, що їхні дії можуть вплинути на загальну ситуацію в громаді, місті, країні, світі. Нас це бентежить, а тому ми гніваємося на них. 

Але прохання одягнути маску, конфліктна ситуація, яка виникає після того, та негативні емоції, якими завершується безрезультатна розмова, не мають жодного сенсу. Катерина Данилевська стверджує, що гнів та агресія провокують ще більші гнів та агресію у відповідь.

«Спалахи люті, насмішки чи знецінення призводять до більшого загострення напруги, і навряд суттєво вплинуть на поведінку іншої людини. І, разом з тим, кожна людина може “обирати” свою позицію проживання коронокризи. 

Наприклад, це може бути ворожість до всіх і кожного порушника, щоденне існування серед таких нерозважливих, недобрих людей. Атака і сварки на кожному кроці. Життя в більшому страху і тривозі, ніж які могли би бути». 

Гнів, який ви можете відчувати щодо інших людей, — це тільки ваша емоція, яка негативно впливає на ваш емоційний стан. Також гнів не має сенсу, якщо не спонукає до якихось дій чи змін. Він, навпаки, ще більше руйнує соціальні зв’язки всередині громади. 

Ми можемо бути незгодні з позицією чи діями іншої людини. Замість того, щоб злитися на неї, подумайте, що ви можете зробити. Як ви можете змінити свою поведінку в цій спільноті? Як можна розв’язати ситуацію мирно? Катерина Данилевська пояснює:

«Наприклад, якщо в черзі на касі вам раз за разом дихають в потилицю, ви можете змінити час відвідування супермаркета, замовляти онлайн, просити купувати продукти близьких тощо. Ми не можемо змінити всіх і кожного, хто, наприклад, носить маску не так. І гнів на інших людей шкодить нам самим у першу чергу». 

Що ж робити?

— Прийміть факт того, що ви не несете відповідальність за те, що інші люди не носять маски правильно та не дотримуються карантинних обмежень. Ви несете відповідальність лише за себе та за свою поведінку. Ви можете стати для них прикладом того, як потрібно правильно поводитися, щоб створити максимально безпечний простір.

— Якщо це ваші знайомі, хто не дотримується правил, знайдіть спільні точки дотику. Поясніть, що такою поведінкою вони можуть поширити вірус серед своїх близьких та інфікувати когось, хто є дуже близький їм. Знайдіть науково обґрунтовані аргументи на користь носіння масок і спирайтеся на них. 

— Не переходьте на особистості, ретельно підбирайте слова й не поводьтеся агресивно. Найкраща розмова — це та, яка аргументована й комфортна обом. Не намагайтеся переконати людину у своїй правоті, як сильно вам би не хотілося того. Навпаки, запросіть її до діалогу. 

Носити маски — не про те, щоб здаватися слабким. Це про те, щоб захистити себе та своїх близьких.

Нова стигма 2020 року. Чому варто позбутися її?

Відчуття страху та невизначеності, які можуть виникати у нас під час пандемії, стають причиною стигматизації людей, які хворіють на COVID-19 або в будь-який інший спосіб причетні до нього. 

Зокрема, це ксенофобія, спрямована на людей, яких можуть вважати «відповідальними за появу COVID-19» в країні, — на китайців, а часом і всіх людей монголоїдної раси. Люди, які хворіють на COVID-19 або одужали, або які контактували з хворими, лікарі та медсестри, що працюють з хворими на COVID-19, соціальні працівники тощо також потерпають від упереджень та дискримінації. 

Ми можемо відчувати негативні емоції та навіть гнів щодо людей, які хворіють на COVID-19, бо контакт з ними може призвести до нашої хвороби. Це природна реакція, яка покликана захищати нас. Проте факт того, що COVID-19 — нова хвороба, яка є небезпечнішою, ніж звичний нам грип, досі не має визначеного протоколу лікування, а потенційні вакцини знаходяться на стадії розробки, додає нам страху за власне здоров’я та здоров’я наших близьких. 

Ви могли помітити, як в мову ненав’язливо потрапила характеристика людей, хворих на COVID-19. Ми називаємо їх «ковідними», і це неправильно. Це зводить усі здобутки людей тільки до того, що вони захворіли. Але ж ці люди передусім є чиїмись близькими, мають власні хобі, інтереси та роботу, займаються спортом або віддають перевагу пасивному відпочинку, подорожують або проводять відпустку вдома, мають собаку, черепашку, кота або ж алергію на домашніх тварин. Просто ці люди підхопили вірус, який зараз поширюється планетою.

Ми говоримо про іншування людей та їхню категоризацію. Це нормальне психологічне явище, яке допомагає нам полегшувати комунікацію та налагоджувати зв’язок. Але якщо іншування людей переходить межу «нормального» та має якісь додаткові цілі, зокрема з негативною конотацією), воно стає небезпечним.

Негативне сприйняття людей, які захворіли на COVID-19, їхня стигматизація призводять до насильства, переслідувань, ізоляції цих людей від суспільства, та, зокрема, і проблем з доступом до якісного лікування. Також дискримінація під час пандемії може поглибити ту, яка існувала й раніше: за ознакою расової приналежності, статі, гендеру та сексуальної орієнтації; соціально-економічним статусом та, професією. 

Сьогодні важливо звернути увагу на те, як ми ставимося до людей, які захворіли на COVID-19. Особливо на людей з вразливих груп населення, бо дослідження показують, що вони мають високу захворюваність та смертність через COVID-19. 

Цього року Глобальне партнерство оприлюднило звіт щодо зменшення стигми та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ/СНІДом. Дослідники запевняють, що рекомендації цілком придатні до діалогу про COVID-19, й адаптували їх під реалії 2020 року. Йдеться про боротьбу зі стигмою та дискримінацією в громаді, на робочому місці, в освітній сфері, у сфері охорони здоров’я, у правовій сфері та сфері гуманітарної підтримки. 

Що можна робити, аби подолати стигму? Почати з себе та дійти до усвідомлення того, що вірус поширюється незалежно від того, як ви відгукуєтеся про різні категорії людей. А дотримання карантинних обмежень безпосередньо впливає на поширення вірусу. 

 

Ще одна причина  стигми — соціальне дистанціювання, до якого закликає медична спільнота. Відходячи від людей на один крок назад ми очікуємо, що вони є небезпечними. У той час, коли пандемія охопила всю планету, ми маємо об’єднуватися (на жаль, все ще з дотриманням дистанції), а не поляризувати суспільство. 

Коли ми тримаємося на відстані від людей і обмежуємо своє перебування на вулиці та й узагалі виконуємо умови карантину, ми можемо відчувати:

— втрату соціальної взаємодії, звичного режиму життя, що, у свою чергу, призводить до психологічних та емоційних втрат (нам бракує мотивації, сенсу крокувати далі тощо);

— відсутність довіри до уряду та нечіткість принципів, яких політики та медики закликають дотримуватися;

— гіпервідповідальність щодо дотримання правил зі свого боку та невдоволення поведінкою інших, які цих правил не дотримуються;

— невизначеність щодо майбутнього та того, як будуть налагоджуватися соціальні зв’язки (чи будуть вони й надалі потенційно небезпечними, чи можна буде повертатися до активного соціального життя).

Усе це однозначно впливає на наше ментальне здоров’я й визначає нашу реакцію на те, що коїться довкола. Але у схожому стані перебувають багато людей, котрі так само, як і ви, піклуються про себе та своїх близьких. Тому спробуйте почати з того, аби почуватися максимально комфортно в ці непрості часи. 

Зрозумійте, що саме вас бентежить або лякає. Дізнайтеся більше про те, як захистити себе. Виховуйте в собі позитивне мислення та визнайте свої зони контролю. А точно контролювати ви можете лише власні дії та думки. 

Першіння в горлі чи позитивний тест на руках. Коли потрібно повідомити інших ?

Можливо, ви відчули певні симптоми, що схожі на COVID-19, або ж дізналися, що контактували з людиною, яка отримала позитивний результат тесту. Вам потрібно повідомити про це своє оточення та особливо — найближчих людей.

Приблизний план дій може виглядати так:

— Зателефонуйте сімейному лікарю, особливо, якщо ви відчули у себе симптоми. Це може бути як COVID-19, так і грип або звичайна застуда — але повідомити фахівця варто в будь-якому випадку. Якщо ви не маєте сімейного лікаря зверніться до єдиного контакт-центру з протидії поширенню коронавірусу в Україні. Його номер телефону — 0800602019.

Самоізолюйтеся. Якщо можна, залишайтеся в окремій кімнаті і подалі від інших людей у вашому помешканні. Не діліться посудом, склянками, чашками, столовими приборами, рушниками або постільними речами з іншими людьми у вашому домі. Після використання ретельно вимийте ці предмети теплою водою з милом. Щодня очищуйте всі поверхні. Не ходіть до офіс, аби не заразити колег, навіть якщо вас «зовсім немає ким замінити». Вчиняючи навпаки, ви дуже ризикуєте поширити вірус серед більшої кількості людей.

— Визначте дату, коли ви могли інфікуватися. Запитайте в людини, котра захворіла на COVID-19 і з якою ви контактували, про те, коли в неї почали проявлятися симптоми захворювання і коли вона отримала позитивний результат на коронавірус. Використайте цю інформацію, аби визначити, коли ви контактували з нею протягом 14 днів до того, як вона захворіла.

— Складіть список людей, з якими ви контактували в перші дні після після вашого першого контакту з кимось, хто має COVID-19. Лікарі визначають «тісний контакт» як особисте спілкування протягом 15 хвилин і більше на відстані, меншій за 1,5 метри. Будь-хто, з ким ви контактували в перші дні після можливого інфікування на COVID-19, може бути в зоні ризику.

Складіть ретельно сформульоване повідомлення для всіх, з ким ви мали тісний контакт. Проявіть співчуття у своїх формулюваннях і перепросіть за те, що піддаєте іншу людину ризику. Але підкресліть, що ви ще не пройшли тестування на коронавірус, і плануєте це зробити. Повідомте їм, що ви будете тримати їх в курсі протягом усього процесу тестування і що тим часом їм слід практикувати соціальне дистанціювання.

Якщо ви вже отримали позитивний результат тесту на COVID-19, важливо повідомити будь-якого, з ким ви тісно контактували за тиждень до отримання позитивного результату тесту (або протягом 14 днів після появи симптомів, якщо у вас є симптоми COVID-19).

На власному досвіді. Історії причетних

Олександр: «Приводом до того, аби піти здати тест, стала звістка колежанки, яка перша з усіх в офісі захворіла на COVID-19. Ми з нею тісно контактуємо, й вона особисто написала мені про результат свого тесту. За кілька днів я відчув симптоми застуди, тому вирішив здати тест і собі. 

Спочатку дізналися мої колеги, що я застудився, погано почуваюся та не вийду на роботу, але з позначкою, що зроблю тест (аби розуміти, яким є мій стан та чи можна мені взагалі ходити на роботу). Потім я попередив у загальному чаті своїх друзів. Це органічно вийшло, у ранковій переписці, на кшталт “привіт, як справи? та ось іду здавати тест, аби зрозуміти, що відбувається, бо в мене є кейс на роботі”. Також я це робив з міркувань безпеки, бо не зважаючи на суворі обмеження, я дозволяв собі їх порушувати. У вихідні перед цим тестом я був на вечірці з нагоди дня народження. Ми танцювали й обіймалися. 

Коли я дізнався про кейс на роботі, то зрозумів, що мені важливо бути чесними з людьми. Попереджений значить озброєний. Багато хто підтримував та запитував, що там, як пройшов тест. Коли надійшов результат, я відправив всім, що він — негативний і все добре». 

Станіслава: «Після того, як дізналася, що в колеги підтверджено COVID-19, я одразу пішла на самоізоляцію. Я близько контактувала, розуміла, що ризик захворіти високий. Проте відчувала себе відносно здоровою і не хвилювалася.

Далі відчула слабкість та вирішила здати тест. Думала, що він буде негативним. Уже не пам‘ятаю, в якому порядку повідомляла близьких. Когось — до того, як здала тест, когось — після. Але контакти припинила одразу. Все моє оточення було схвильовано моїм станом здоров’я, усі близькі люди пропонували допомогу та підтримку». 

Квітка: «Контактна особа сама повідомила, що має COVID-19. Утім, маю підозру, що заразилася не від неї, а пізніше, у громадському місці. Коли очікувала на тест, була впевнена, що він буде негативним. Сімейний лікар, до того ж, двічі запевнив, що необхідності робити тест немає, адже мої симптоми свідчать про звичайну застуду».  

Оксана: «Ми з чоловіком дізналися (про те, що в першому колі контактів — прим. ред.) майже випадково. Родич контактної особи подзвонив та, ніби між іншим, розповів і про COVID-19 в особи, з якою ми контактували. Після цього ми з чоловіком пішли здавати тест. Я одразу повідомила про це всіх, з ким контактувала, а також близьких і родичів».

Чекаємо на тест. Стратегії виживання поза панікою.

Найбільш тремтливим може бути саме очікування результату тесту. Звісно, цей діагноз не становить небезпеки для більшості людей, але з огляду на ту кількість інформації та жахливих новин, які можна знайти у стрічці соцмереж чи подивитися на телебаченні, здається, що COVID-19 — це найгірше, що може трапитися з людиною. І уява вже малює фатальні картини в голові.

«За високого ризику зараження чи вже маючи симптоми хвороби як ніколи важливим є мобілізувати всі свої ресурси на одужання, на пошук підтримки та обміркування побуту на карантині. 

У такій ситуації варто пам’ятати, що тривога чи страх не змінять результатів тесту, а от зайве хвилювання помічним не буде», — зазначає Катерина Данилевська.  

Рекомендації, що надають ВООЗ та МОЗ, можуть виглядати як сухий алгоритм дій, що, на перший погляд, зовсім не зважає на почуття та емоції людини, яка може бути страшенно занепокоєною. Проте це саме з цих маленьких кроків і варто починати. Почніть з того, що маску ви одягли, у кімнаті — закрилися, за реакціями організму слідкуєте. 

У період очікування на результати тесту людина переживає так звану випереджальну (або передчасну) тривогу (англійською — «anticipatory anxiety») — підвищене занепокоєння і стрес щодо події, яка відбудеться в майбутньому. Передчуття того, що лише станеться, може сильно перешкоджати повноцінній повсякденній діяльності людини.

Відчувати легке занепокоєння під час співбесіди, переїзду на нову квартиру або захисту дипломної роботи є досить звичним явищем. Адже тривога — це еволюційний механізм, який захищає нас від небезпеки та зупиняє перед необдуманими кроками. Негативні думки допомагають постійно «сканувати» довкілля та шукати те, що нас в ньому не влаштовує. 

Проте випереджальна тривога виходить далеко за межі поточних подій життя. Вона є способом передбачення, візуалізації майбутнього як такого, що матиме різко негативний сценарій. Ба, більше: ми вважаємо, що наші думки в будь-якому випадку справдяться, і це змушує нас переживати ще більше.

Наприклад, ви сумніваєтеся щодо того, чи варто йти навчатися до автошколи, тому що коли ви придбаєте авто і почнете його «обкатувати», обов’язково станеться ДТП. Або не хочете виступати перед великою аудиторією, бо вважаєте, що у вас може вийти з ладу мікрофон. Друг скасував зустріч з вами, а вам здається, що він зовсім не хоче бачитися і втомився від вас. Так само і з лабораторними тестами: ви ще не отримали остаточного результату, а вам уже непереливки через сильну тривогу. 

Що може відчувати людина? Страх — можливо не так за своє здоров’я, як за здоров’я своїх близьких.

Що змушує її почуватися саме так? Те, що коронавірус ще недостатньо вивчений, і ліків прямої дії чи вакцини проти нього немає. Невідомість лякає.

Що робити в цій ситуації? Варто відслідковувати свої думки, надавати їм раціонального забарвлення. Замість думки: «Ми всі загинемо!», оцініть реальну ситуацію. 

Наприклад, якщо ви користуєтеся громадським транспортом, але робите це в найменш завантажені години, працюєте дистанційно, самостійно знімаєте житло і досить рідко зустрічаєтеся з друзями, ваші шанси підхопити вірус, попри всі обставини, на які не можна вплинути, будуть не такими високими. 

Якщо ви працюєте в офісі, то дистанція між робочими місцями, якісна система вентиляції, регулярне й ретельне прибирання та уникання розмов на малій відстані теж допоможуть значно обмежити поширення вірусу. Не забувайте про маски: вони зменшують кількість вірусного навантаження та безпосередньо впливають на те, аби хвороба протікала легше.  

Психотерапевтичними техніками, які допоможуть знизити рівень напруги, є майндфулнес-медитація, практики глибокого дихання, відслідковування та фіксація негативних повторюваних думок (румінацій). 

Десять вправ для протидії стресу у випуску «Психеї»: Аптечка самодопомоги. Як підтримати себе в стресовий період  

Людина не може контролювати результат свого тесту. Проте вона може контролювати свої реакції на цей результат. Для цього «залишайте» собі на хвилювання тільки 10 хвилин щодня, протягом яких записуйте власні відчуття та те, що вас турбує. Ця вправа корисна, оскільки люди часто мовчки тримаються за все це занепокоєння. А фіксування цих думок є способом звільнитися від них, а, отже, і контролювати їх.

Не забувайте і про глибоке діафрагмальне дихання (на вдиху рахуйте дуже повільно до чотирьох, затримайте дихання, на видиху неспішно рахуйте назад до одиниці; за потреби повторіть кілька разів), а також про заняття, які приносять вам найбільше задоволення: малювання, перегляд серіалу, сон тощо.

Основне — це усвідомлення того, про що саме ви думаєте та що відчуваєте в цей момент. Суть в тому, аби вміти розпізнавати тривогу, намагатися її замістити та не занадто розхитувати свої переживання.

Якщо ви очікуєте на результат тесту, спробуйте дотримуватися трьох таких правил

— «Відстань». Це означає дистанціюватися від інших членів сім’ї не буквально, а в користуванні спільними речами — дверними ручками, посудом, рушниками тощо. Спробуйте створити для себе окремі зони для харчування та вмивання, аби не перетинатися з людьми, які мешкають разом з вами.

— «Вимкнення». Його може забезпечити будь-яка діяльність, яка цілковито вас «поглинає» і допомагає перебувати в «потоці». Так, на якийсь час ви зможете вирватися з навколишніх обставин якщо не фізично, то, принаймні, розумово. Це дуже корисно задля переривання випереджальної тривоги. 

— «Пошук бадді». У пандемійних обставинах обійтися без спілкування та підтримки дуже складно. Бадді — це людина, яка добровільно пропонує своє плече, і ви можете на нього спертися. Зверніться до кількох людей, які могли би стати вашими бадді, або запропонуйте тим, хто потребує допомоги, стати їхнім бадді. Це можуть бути групові чати або короткі відеодзвінки, де ви щодня будете обмінюватися тим, як ви почуваєтеся, та говорити про те, що вас об’єднує. Той факт, що інша людина довіряє вам та отримує вашу підтримку й навпаки, дуже надихає та мотивує. 

Це нормально — хвилюватися перед отриманням результатів лабораторних аналізів. Проте не дозволяйте цим результатам підміняти собою все те, що ви любите і робите у своєму житті.

На власному досвіді. Історії причетних

Станіслава: «Коли я усвідомила, що я можу бути хворою на COVID-19, то: 1) я одразу звернулася до свого лікаря-пульмонолога, аби сформувати схему лікування; 2) придбала всі необхідні ліки; 3) попередила всіх про можливий діагноз і відповідну самоізоляцію; 4) перенесла усі робочі плани з офлайну в онлайн».

Олександр: «Я вже маю досвід здачі тесту на знаходження в крові вірусу, який може вбити (Олександр має позитивний ВІЛ-статус — прим.ред.). Мені, напевно, було трохи легше, порівняно з іншими людьми навіть з мого оточення. Я мав підхід “what doesn’t kill me makes me stronger”, тобто стадія прийняття настала майже одразу.

Коли я відчув перші симптоми застуди, то прийняв факт того, що це може бути застуда, грип чи COVID-19. Тобто “anything can happen”. Тому я себе завчасно підготував, що у випадку, якщо в мене буде негативний тест, то я вчиняю за однією схемою, а якщо позитивний — то за іншою. Якщо тест буде позитивним, то я купую продукти, попереджаю все своє оточення, запасаюся необхідними ліками, вітамінами, водою. Це дозволить максимально безпечно й комфортно для себе та оточення перенести цей час. 

Звісно, було страшно, тому що я маю ВІЛ та й без цього ослаблений імунітет. І я не знав, як поведе і відгукнеться на це мій організм, що я відчуватиму. Можливо, все мине нормально. Але раптом мій організм не зможе впоратися? Такі тривожні думки виникали в очікуванні результату.  

Але я собі пояснив так, що наразі це тільки мої домисли. І я не є спеціалістом, аби давати оцінку своєму здоров’ю, навіть не бачачи результатів. Я сказав собі: “Чувак, ти зараз можеш навигадувати собі все, що завгодно, але це не має жодного стосунку до реальності. Це — лише робота твого мозку, який аналізує та показує варіанти того, що може відбутися”.

Я усвідомив, що нічого не зможу змінити, особливо протягом доби очікування результату. Але виділив ті речі, на які можу впливати та зробити принаймні на перший час. Якраз ця тактика допомогла мені відволіктися від зайвих міркувань і впевнено дочекатися результату тесту, який виявився негативним. Тобто витрачається багато ресурсу на переживання. Але це емоції, які не мають практичного застосування — це ресурс, який витрачається, але не поповнюється. Краще його спрямувати в те русло, де я зможу щось змінити, практично практично застосувати. Це дозволило прийти у відчуття балансу, рівноваги. Завдяки цьому в мене відпала зайва тривога».

Оксана: «Ми якраз запланували відпустку, тож я дуже засмутилася, що плани можуть “накритися”. Адже дізналася про те, що контактувала з хворим на COVID-19 за день до того, як ми мали сідати на потяг. Звісно, квитки довелося повернути. Я дізналася цю новину посеред робочого дня, тож перебувала серед людей й тому почувалася, неначе бомба сповільненої дії. Дуже переживала, що захворіє маленька дитина. 

Але ми одразу пішли здавати тест, ізолювалися вдома та морально налаштувалися боротися з хворобою. Пощастило, що була можливість зробити тест у приватній лабораторії та отримати результати на наступний день. Він був негативний, тож ми швидко надолужили відтерміновані плани».

 

Чому важливо попередити інших про свій позитивний тест?

Стигматизація будь-кого під час пандемії становить загрозу для всіх. Дослідження епідемій ВІЛ, Еболи, хвороби Хансена та інших інфекційних захворювань показують, що стигма підриває зусилля з тестування та лікування хвороб. 

Люди, які хвилюються про те, що їх будуть уникати в суспільстві, якщо вони захворіють, з меншою ймовірністю пройдуть тестування або звернуться за лікуванням, якщо в них з’являються симптоми. 

Також тут може спрацювати й заперечення. Наприклад, людина не може повірити, що вона могла би мати захворювання — зрештою, вона ж «хороша й чемна», адже вдалася до запобіжних заходів, аби його уникнути.

Тому, стигма, напевно, є одним із найнебезпечніших прискорювачів, що впливає на спалахи COVID-19. На жаль, як показують дослідження, стигма підсилює страждання від найбільших епідемій інфекційних захворювань в історії і, безумовно, зіграє свою роль і в пандемії COVID-19. 

Приховування фактів, брак чесного спілкування та страх перед можливими негативними реакціями може призвести до прискореного поширення вірусу між однією людиною і безліччю інших. 

Повідомлення людей про позитивний діагноз COVID-19 може викликати почуття сорому і страху перед реакцією з боку оточення. Проте не варто розглядати це, як особистий чи моральний недолік. І завжди слід пам’ятати про кілька речей: 

  • Це нормально — відчувати страх захворіти. Це не є вашою провиною. Наразі весь світ охоплено пандемією.

  • Коронавірус може поширюватися надзвичайно швидко, і лише одна взаємодія може перетворитися на Х заражених людей.

  • Не говорити про те, що у вас коронавірус — це те саме, що сприяти поширенню цього вірусу.

  • Ви потенційно можете врятувати життя людям, з якими контактували, повідомляючи їх про ваш позитивний тест або симптоми. 

Хоча, навряд чи хтось хотів би почути про те, що ймовірно потрапив під загрозу COVID-19. Проте налагодження чесного та позитивного спілкування допоможе стримати поширення COVID-19, спонукаючи ваших близьких бути більш відповідальними і мінімізувати подальші контакти

Чому варто розповісти людям. Хвороба поширюється повітряно-крапельним шляхом. Коли інфікована людина кашляє або чхає, а також при безпосередньому контакті людини з людиною на відстані не більше 1,5 метрів одне від одного існує висока ймовірність заразитися.

До того ж, незалежно від того, чи відчуває людина симптоми чи ні, вона може поширювати вірус на інших людей у спільноті. Це означає, що ви можете неусвідомлено наражати на небезпеку себе та своїх друзів, членів сім’ї, якщо не будете вживати профілактичних заходів.

Тому якщо ви отримали позитивний результат на COVID-19 або підозрюєте, що могли заразитися ним, ви зобов’язані повідомити про це своїх близьких. Якими б незручними не здавалися ці розмови, вони мають вирішальне значення для здоров’я та добробуту вашого оточення. 

Можливо, хтось із ваших близьких збирався навідатися до бабусі чи дідуся. Але, знаючи про ваш позитивний результат тестування, ця людина змінить свої плани та не наражатиме близьких на небезпеку. 

Говорити про свій позитивний результат на COVID-19 потрібно спокійно та виважено, повідомляючи також і про план дій щодо ізоляції та організації побуту на цей час.

Підготуватися до негативної реакції може бути досить складно, проте експертка наполегливо радить, якщо можливо, не сприймати це особисто. Радше — як виявлення стану загальної тривоги та інших інтенсивних переживань, які мимоволі спрямовують на вас:

«Пам’ятаючи, що захворіти на COVID-19 — це не ознака “поганого стилю” життя чи “своєї неправильності”. Це закони розвитку і поширення епідемії, і більшість населення країни має пройти через це непросте випробування. Рано чи пізно. І обтяження себе додатковим почуттям сорому і провини є досить руйнівним для самої людини. Хоча і сама ситуація нав’язливо може запрошувати до того».

Підтримка людей, які отримали позитивний тест на COVID-19. Чого робити не варто

— Не кажіть людині: «Викинь це з голови», «Не думай про це» або «Просто переживи/витримай, тисячі людей одужують». Коли людина вперше стикається з цим, очевидно, що заклик забути про свій стан виглядає досить безглуздо.

— Не ігноруйте і не заперечуйте почуття людини, намагаючись сказати щось позитивне на кшталт: «А ти не так уже й погано виглядаєш», «На перший погляд здається, що в тебе все гаразд», «Так температура ж зовсім маленька, це несерйозно». Не знецінюйте те, що відчуває людина в цей момент. 

— Не приймайте позицію надмірно зацікавленої людини. Наприклад, людина може почуватися настільки втомленою, що відповідати на кожний меседж із запитанням про її самопочуття, може бути непомірно складно. Це не означає, що людині байдуже на вас — просто її організм ослаблений і потребує відпочинку. У такому разі напишіть: «Одужуй. Якщо тобі буде потрібна допомога, ти можеш у будь-який момент звернутися до мене». 

За умов пандемії увага до стану одне одного є ключовим фактором. Любов та турбота до себе — зі свого боку чи з боку найближчих людей — є засадничими речами в процесі одужання, що дозволяють мобілізувати емоційні, ментальні та матеріальні ресурси. 

 

На власному досвіді. Історії причетних

Станіслава: «Для мене було дуже цінно, коли люди питали, чи потребую я чогось. І коли я відповіла, що ні, вони мене чули. У дні сильної слабкості було складно, коли людина з добрими намірами приїздила до мене із апельсинами, які мені не потрібні, а сама зустріч та комунікація забирали в мене останні сили.

Також я дуже ціную, коли людина писала: “Слухай, не буду тебе діставати питаннями. Якщо будуть сили, пиши іноді як ти. Якщо потрібна буде допомога, теж пиши. Я поруч”. 

Після того людина не питала щотридцять хвилин, як я почуваюся, а реально чекала повідомлень від мене тоді, коли в мене будуть сили. Коли про моє здоров’я питають сорок людей на день, це забирає багато сил. Не хочеться нікого образити, а тому ти починаєш формулювати думки, відповідати на повідомлення, і це стає додатковим навантаженням».

Квітка: «Я була неприємно здивована і психологічно пригнічена. Невідома нова хвороба і перспектива тривалої самоізоляції мене дуже засмутили». 

Олександр: «Реакція була дуже екологічною, за що я дуже дякую своєму оточенню. Дуже круто, що мене оточують люди, які питали, як я почуваюся та чи треба мені якась допомога. Нагадували, що, у разі чого, вони поруч та що я можу на них розраховувати. Реакція була максимально підтримувальна. У мене навіть не було жодних переживань на випадок позитивного результату тесту». 

Оксана: «Я одразу повідомила всіх, з ким контактувала, а також близьких і родичів. Переважно всі поставилися з розумінням та підбадьорювали нас. Трохи повіяло холодом від колег на роботі — але я розумію, що вони теж нервували через це. Хай там як, але тих, хто написав, щоб підтримати, була меншість. І це дуже цінно! Після цього я зрозуміла, як важливо показувати, що ти поруч з людьми, які з таким стикнулися, а не робити вигляд, наче нічого не відбувається».

Як висновок. Негативний тест — наразі загроза минула, зробіть висновки та дбайте про власну безпеку.

Пандемія показала, наскільки непередбачуваним може бути наше життя та що далеко не всі речі можна ретельно контролювати. Недосконалість системи охорони здоров’я, неефективність адміністративних рішень, небажання самих громадян дотримуватися вимог безпеки, пошук зради та всесвітньої змови стали для суспільства лакмусовими папірцями та перевіркою на міцність — як фізичного, так і ментального здоров’я.

Це та реальність, тривалість якої неможливо передбачити — чи виявлять слабкі місця SARS-CoV-2, чи розроблять ліки прямої дії або вакцину, чи, можливо, вірус ослабне сам? Наразі ж нам лишається зміцнювати імунітет, дотримуватися правил безпеки і карантинних обмежень та пам’ятати: життя продовжується попри все.

У будь-якому випадку, чим більше ми відкрито спілкуємося одне з одним без публічного засудження, тим краще. Не можна передбачити, як розгортатимуться події далі. Але ми можемо зробити все можливе, аби захистити себе та своє оточення.

 

Джерела офіційної інформації в Україні: 

1. Офіційний веб-сайт Національної служби здоров’я України (НСЗУ)
2. Сторінка НСЗУ у фейсбуку, сторінка НСЗУ для пацієнтів 
3. Телеграм-канал НСЗУ 
4. Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров’я (МОЗ)
5. Офіційна сторінка МОЗ у фейсбуку 
6. Офіційний телеграм-канал МОЗ «Коронавірус_інфо»  
7. Телеграм-бот МОЗ із відповідями на найпоширеніші питання про коронавірус 
8. Відповіді на основні запитання про COVID-19 
9. Веб-сайт Центру громадського здоров’я України (ЦГЗ)
10. Сторінка ЦГЗ у фейсбуку  

Інформація англійською мовою: 

1. Офіційний веб-сайт Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)
2. Веб-сайт Центру з контролю та профілактики захворювань у США 
3. Веб-сайт Національної служби здоров’я Великобританії

Вгору

Психея/ Більше

Підписатися

Читати більше: