Пошук

Чесність та підтримка. Як будувати стосунки, якщо в одного з партнерів психічний розлад

19 Червень 2020

Авторка: Юта Коргун, Леся Любченко

Ілюстраторка: Іра Лисенко

Чесність та підтримка. Як будувати стосунки, якщо в одного з партнерів психічний розлад | ARC.UA

Бути у стосунках з тими, кого кохаєш, може бути прекрасним досвідом. Це також може бути складно, оскільки так чи так не оминути викликів та труднощів у повсякденному житті. Але якщо хтось із партнерів має психічне захворювання, то ці проблеми можуть стати значно інтенсивнішими для вас обох. 

Деякі партнери відчувають провину і сором, іноді навіть звинувачуючи себе в тому, що це вони спричинили психічне захворювання. Водночас інші можуть відчувати злість або розчарування, намагаючись самостійно впоратися з усіма проблемами. 

Зрозуміти потреби людей з психічними розладами непросто. Ви можете не знати, як підтримати свого партнера чи партнерку, що має розлад, і водночас піклуватися про свої власні потреби.

Саме про це поговоримо у сьогоднішньому випуску «Психеї». Психотерапевтка Катерина Явна поділилася рекомендаціями, як досягти балансу в стосунках та як надавати дієву підтримку людям з психічними розладами.

Від редакції. Зазначимо, що універсальних настанов на кшталт «зробіть так — і буде щастя» не існує. Проте стан психічного здоров’я не повинен бути перешкодою для здорових стосунків. Так, це вимагає часу і зусиль, але це здійсненно. Зі щирою надією сподіваємося, що перелічені нижче ключі допоможуть вам відкрити потрібні потрібні двері та вибудувати міцні стосунки. 

Для обох. Зрозуміти діагноз та оцінити сили

Чи може розлад стати перешкодою для стосунків

Життя із психічним розладом може створювати нові проблеми у житті та побуті. Це пов’язано з тим, що симптоми розладів можуть проявлятися у проблемі зосередження і аж до депресії, сильної тривожності, слухових або візуальних галюцинацій, самопошкодження. 

«Розлади бувають різного характеру — психотичні і непсихотичні. Напевно, розлади непсихотичного спектру, такі як розлади настрою, є більш відомими в нашому суспільстві. Маю на увазі тривожні розлади, депресію, розлади аберації, посттравматичний розлад. І є, безумовно, розлади психотичного спектру, до яких належать, зокрема, і шизофренія, і психоз. Ці розлади лякають людей і є менш відомими в своїх проявах для нас. Але навіть ці розлади не є чимось, з чим не можна жити», — пояснює Катерина. 

Психотерапевтка зазначає, що на сьогодні психічні розлади добре піддаються терапії, і більшість пацієнтів можуть мати абсолютно нормальне життя та будувати стосунки. 

Що більше ви знаєте про хворобу, її причини, вплив на людину і методи лікування, то легше вам буде зрозуміти, як краще діяти. Ці знання цінні як для людини, що має діагноз, так і для її близьких. 

Інша важлива річ на цьому етапі — відкинути стигму та упередження. Суспільна стигматизація «бути психічнохворим» часом є однією з причин, чому деякі стосунки закінчуються, коли з’ясовується, що один із партнерів має психічний розлад. 

«Можна мати хороші партнерські стосунки, хорошу сім’ю, прожити все життя разом, підтримуючи один одного і допомогаючи одне одному. Але сам факт наявності психічного розладу все ще сприймається в нашому суспільстві дуже опозиційно і, в першу чергу, надмірно. 

Усвідомлення розладу допомагає людині давати собі з цим раду і розуміти як розлад впливає на життя людей навколо нього. Перше, що важливо пам’ятати, коли ми зустрічаємо людину, яка має психічний розлад, — це не катастрофа. 

Часом просто треба більше часу, аби зрозуміти і відмовитися від упереджень, що психічний розлад — це щось жахливе».

Проте, так чи інакше, дуже багато залежить від самих стосунків, та від того, на що вони спрямовані.

«Якщо мотиви людей спрямовані на партнерські стосунки, де вони хочуть бути разом, то розлад, напевне, не є перешкодою цьому. Просто це треба врахувати. Але я також погоджуюся, що є історії, в яких психічний розлад стає причиною розриву і припинення стосунків», — каже Катерина. 

Для тих, хто має діагноз. Поділіться своїми відчуттями

Як говорити про свій діагноз та чого очікувати від оточення

Через стигму та непорозуміння, пов’язаних із психічними захворюваннями, трапляється, що люди не хочуть повідомляти про діагноз своїм партнерам. Але, якщо ви плануєте довгострокові стосунки або перебуваєте в них, краще розповісти про діагноз, аніж приховувати це до останнього. 

Збереження таємниці щодо вашого психічного здоров’я може тиснути на вас та стати причиною додаткового стресу, який може посилити вже наявні проблеми чи погіршити симптоми. До того ж, одна з причин розповісти близьким людям про ваше психічне захворювання — це отримання від них підтримки.

Звичайно, коли ви тільки починаєте нові стосунки, вам не потрібно одразу ділитися історією свого здоров’я. Тут немає чого соромитися, такі розмови не є чимось ганебним, але все ж таки ви приймаєте рішення, чи ділитися особистим. Проте, у міру того, як ваші стосунки ставатимуть більш довірливими та міцними, варто подумати про початок обговорення діагнозу.

Щоб поговорити з вашим партнером, оберіть час, коли ви самі будете готові. Добре, якщо в цей період ви перебуватимете у стабільному стані. Домовтеся про спільне проведення часу для діалогу з посилом «хочу сказати тобі щось важливе». Не забувайте бути чесними та використовувати «я-повідомлення» під час розмови.

«У "я-повідомленнях" ми ніби домовляємося про чесність, тобто що я це так відчуваю і кажу про свої почуття. Це легше сприймається:
— я боюся тобі сказати,
— я не маю сили тобі сказати,
— мені самому страшно,
— я дуже боюся, що ти мене відкинеш,
— мені потрібна твоя підтримка. 
Інші можуть зрозуміти і розділити ці почуття. Людина, яка хоче сказати, наприклад, про свою депресію, має усвідомити, наскільки важливо ділитися цією інформацією і бути чесною», — пояснює психотерапевтка. 

Катерина Явна рекомендує використати так звану стратегію сендвіча (sandwich-strategy), коли ми спершу повідомляємо хорошу новину, потім говоримо про погану, а розмову завершуємо на позитивній ноті. Цей принцип також можна використати, коли ви повідомляєте про психічний розлад своїм близьким і партнерам. 

Згадайте усе хороше про ваші стосунки та розпочніть із них розмову. Скажіть партнерові чи партнерці, що вам потрібно поділитися чимось особистим і непростим, бо ви любите одне одного й потребуєте підтримки. Після опису стану вашого психічного здоров’я розкажіть про позитивні моменти. Наприклад, опишіть, яке лікування ви пройшли або що допомогало вам, що ви дізналися про себе, переживаючи цей досвід. Поділіться планом лікування, аби ваш партнер або партнерка розуміли, що відбувається. 

Варто бути готовими, що не всі люди будуть приязними, коли дізнаються про ваш  психічний розлад. Через страхи і неправильні уявлення навіть близькі та доброзичливі люди можуть не знати, як реагувати на ваш камінг-аут. Катерина Явна попереджає про три можливі види реакції.

«Перша з них — “це не проблема, і ми дамо з нею раду”. І ця людина отримує багато підтримки і розуміння. Друга є більш притаманною оточенню: йдеться про невпевненість, але також і цікавість. І таким людям або сім’ям потрібно більше часу та інформації про розлад. Більшість таких сімей залишаються, і партнерські стосунки не руйнуються. На жаль, є третя категорія людей, які будуть неготовими до того, щоби сприйняти цю інформацію і продовжити стосунки, знаючи, що їхній партнер має психічний розлад».  

Можливо у вас є книги або ви знаєте сайти, які надають додаткову інформацію про ваш стан. Підготуйтеся до цієї розмови, зберіть все в одному місці та передайте інформацію. Не забувайте дати час ознайомитися з нею та проаналізувати її.

Якщо все ж таки ви готові до розмови, але відчуваєте труднощі або вам бракує слів — спробуйте обговорити зі своїм психіатром чи психотерапевтом, як саме повідомити про свій психічний розлад. 

Для тих, хто надає підтримку. Станьте найкращим вболівальником

Як дієво надавати підтримку. Без гіперопіки 

Передусім, люди з психічними захворюваннями несуть відповідальність за контроль над своєю хворобою. Це допомагає їм бути здоровими та  відчувати себе продуктивними не тільки в романтичних стосунках, а і в інших сферах життя.

Ті, хто має психічний розлад, часто мають багато користі від того, що беруть на себе відповідальність (наскільки це можливо) за власне благополуччя і план лікування, а також за те, як цей розлад може вплинути на них і близьке оточення. 

Обговоріть особисті межі та власні переживання та страхи перед психічним розладом свого партнера. Можливо, вам потрібно бути переконливими та наполегливими у відстоюванні власного рішення. Дієва турбота також означає давати людині місце і простір долати свій розлад.

«Не варто сім’ї і партнерам перебирати всю відповідальність на себе. Треба бути свідомими того, що людина зараз веде особисту боротьбу з розладом, а ви можете бути тільки підтримкою. Ви можете допомогти їй бути відповідальною, але не можете нести відповідальність замість неї. Тут з’являється багато простору, аби бути чесними одне з одним та обговорювати власні страхи», — пояснює Катерина Явна. 

Як приклад:
— Мені страшно, що ти перестав вживати антидепресанти.
— Я боюся твоєї депресії.
— Я переживаю за тебе.
— Давай про це поговоримо.
— Давай порадимося.
— Давай ще щось зробимо.

Психотерапевтка зауважує, що важливо саме підтримувати у цих стосунках, а не бути універсальним лікаремВи завжди можете бути помічником і підтримкою у важкі хвилини боротьби з психічним розладом.

«Уявіть собі, що боротьба з психічним розладом і ваша роль в ній полягає в тому, аби бути найкращим вболівальником. Ви не можете бігати полем і забивати голи. Це робить ваш партнер. Але ви можете бути найкращим у світі вболівальником. Підтримувати його, бути поруч, але ви не можете робити щось замість нього. Я думаю, це три важливі елементи: знати більше, давати час і простір та підтримувати».

Комунікація відіграє вагому роль у стосунках, проте може стати проблемним для багатьох людей з психічними розладами. Деякі люди не мають мотивації для спілкування, водночас іншим може не вистачати впевненості, щоб сказати те, що вони справді хочуть. Аби допомогти будувати спілкування людині, про яку ви дбаєте, дайте їй достатньо часу, щоб її почули, і дайте їй зрозуміти, що ви приймаєте її разом з її розладом.  

«Запитайте: “Що для тебе важливо?”, “Як ти будеш знати, що я турбуюся про тебе?”, “Про що я не маю запитувати?”. 
Постійно питати “як твій настрій? як твій настрій? як твій настрій” ще більше дратує і погіршує самопочуття в людини з депресією. 
Тому “Що я можу для тебе зробити?” або “Як я можу допомогти тобі почуватися ліпше?” є хорошими питаннями, як і пропозиція “Давай зробимо щось разом”». 

Психічне захворювання впливає на людей по-різному, тому важливо прислухатися до них, аби краще зрозуміти їхні погляди і надати ефективну підтримку. 

Одна з найкращих речей, яку може зробити людина, яка підтримує, — це слухати близьких, аби зрозуміти їхні переживання. Станьте уважним слухачем того, що вам розповідає людина з розладом, а ще дозвольте їй висловитися, не перебиваючи. Не кажіть свою думку, якщо вас не просять про це. 

Трапляється й таке, що партнери відмовляються говорити про те, що відбувається в певний момент, тому не посувайте проблему на задній план. Мовчання не означає, що вашої допомоги не потребують. Будьте терпеливими та присутніми для цієї людини.

Для тих, хто надає підтримку. Що відбувається

Як це — жити з психічним розладом

Перш, ніж надавати емоційну допомогу, вам потрібно краще зрозуміти, що ваш партнер або партнерка переживає. Нижче наведені кілька ситуацій, які допоможуть вам поставити себе на місце партнера з психічним розладом і відчути те, з чим він або вона можуть стикатися. 

ВИ настільки втомилися, що не маєте сил прийняти душ.
— Чи дасть вам «підбадьорлива розмова» більше енергії?
— Чи допоможуть прискіпування чи погрози почуватися краще?
— Що ви можете зробити?

ВАШ розум продовжує блукати, незалежно від того, наскільки сильно ви намагаєтеся сконцентруватися на тому, що говорить ваш партнер або партнерка.
— Як би ви почувалися?
— Що ви могли б зробити?

ВИ не витримуєте перебування поруч зі своїми дітьми. Все, що вони говорять і роблять, вас дратує, і ви не можете перестати зриватися на них.
— Як би ви впоралися зі своєю дратівливістю?
— Щойно вам стане легше, як змусить вас почуватися спогад про вашу поведінку з дітьми?

ВИ почуваєтеся чудово і сповнені енергією, але ваш партнер або партнерка наполягають, аби ви продовжували вживати ліки, які можуть вас вгамувати або зняти відчуття «підйому».
— Що б ви зробили?
— Як би ви ставилися до свого партнера або партнерки?

ВАМ повідомили, що у вас психічний розлад.
— Що б ви зробили?
— Як би ви почувалися?

Можливі реакції можуть охоплювати:
— уникання інших людей
— заперечення — «зі мною не відбувається нічого поганого»
— спроби впоратися, вживаючи алкоголь або наркотики
— звинувачення інших — «та це ти збожеволів»
— витрачання гроші на речі, завдяки яким ви тимчасово почуваєтеся краще
— відмову від старих інтересів чи будь-чого, що нагадує вам про ваше життя до психічної хвороби.

«Медикаментозна дилема» 
— Чи ви ніколи не припиняли вживати призначені вам ліки?
— Чи вживали ви коли-небудь ліки, які викликали болі в шлунку? Чи продовжували їх вживати?
— Чи почувалися ви коли-небудь одурманеними ліками, або відчували, що ліки надмірно контролюють ваш стан? Що ви робили в цьому випадку?
— Чи приймали ви коли-небудь ліки, від яких вам не ставало краще? Що ви робили? Як би ви почуватися, якби інші люди наполягали на тому, щоб ви продовжували вживати ці ліки?

Відповідаючи на ці запитання відверто та чесно, ви припускаєте, що може відчувати ваш партнер або партнерка. Це дозволить вам краще розуміти їхні почуття та поведінку. Це не означає, що ви не можете заохочувати близьку людину вживати ці ліки, але це допомагає усвідомлювати перспективу їхньої дії.

Іноді люди з психічними захворюваннями не вживають ліки, оскільки не знають, що хворіють. Відсутність розуміння психічних розладів, або ж анозогнозія, є поширеним симптомом таких психічних захворювань, як шизофренія або біполярний розлад.

Уявіть, що вам призначили ліки проти хвороби, якої, на вашу думку, у вас немає.
— Якою була б ваша реакція?
— Як би ви почуватися? 

Для обох. Будьте чесними

Як досягати взаєморозуміння 

Часто причиною, чому стосунки псуються, є те, що люди не кажуть одне одному правду, зазнає психотерапевтка. Наприклад, людина, яка має психічний розлад, не розповідає про свій стан, страхи, лікування, про те, що саме їй допомагає. А її партнер або партнерка не ділиться власними переживаннями, досвідом і тим, що йому або їй складно весь час доглядати за людиною, складно відрізнити, у неї депресія чи втома.

«Важливим моментом допомоги такій парі є лікар (психіатр, психотерапевт), який допоможе зрозуміти особливості перебігу захворювання. Тобто де є депресія, а де — лінь, чи ми допомагаємо людині, чи вже варто зупинитися, бо діємо надмірно», — пояснює Катерина.

Жінка розповідає, що досить часто їй телефонують клієнти з питаннями: «Він або вона цілий день не виходить з дому. Йому або їй так сумно. А я не можу сидіти вдома цілий день. Що я маю робити?» На це психотерапевтка відповідає: «Виходити з дому».

«Коли ми у стосунках, де один із партнерів має розлад, то нам також важливо пам’ятати про власні потреби та емоції. А не бути тільки “слугою на повідку в розладу”. “Власне Я” є також важливим, і це не є егоїзмом щодо розладу іншої людини. Це — здорова межа, яка потрібна для того, щоби бути в тих стосунках і допомогти тій людині». 

Для обох. About sex

Куди зникла пристрасть

Психічне захворювання може впливати на ваше сексуальне життя у різні способи. Зокрема, побічні ефекти від деяких ліків можуть зменшити сексуальний потяг та здатність збуджуватися, підтримувати ерекцію або навіть досягати оргазму.

Якщо від ліків є побічні дії, важливо знати, що вони можуть вплинути на ваші романтичні стосунки. Тому варто обговорити з лікарем та близькою людиною побічні ефекти ліків на ваше сексуальне життя. Ніколи не припиняйте прийом ліків. Манія або депресія, швидше за все, більше зашкодить вашим стосункам, ніж знижене лібідо. 

«По-перше, ніколи не можна припиняти вживання ліків самостійно, це дуже небезпечно. Інколи можна говорити про це зі своїм лікарем і вживати ліки, які допоможуть паралельно з психіатричними медикаментами відновити лібідо. 

По-друге — варто обговорити з партнером, що спад інтересу до нього або неї і до сексу пов’язаний із вживанням ліків, а не з втратою почуттів. 

Більшість людей страждає від того, що їм здається, що їх не люблять, а не від того, що їх справді не люблять. Тому чесність і відкритість є рятувальним колом», — пояснює психотерапевтка. 

Не поспішайте і працюйте над тим, щоб зменшити негативні побічні ефекти медикаментів на свої інтимні стосунки . А поки ви працюєте над тим, щоб повернути своє сексуальне життя до норми, не забувайте проявляти прихильність і любов до свого партнера в інший спосіб. 

«Пам’ятайте: те, що допомагає підтримувати стосунки — це емоції, ніжність, пристрасть, вияв своїх почуттів до людини. Це може бути частиною життя, яка поступово відновить статевий потяг». 

У будь-якому випадку, нагадайте собі і своєму партнерові, що жоден з вас не винен у побічних ефектах від ліків та зниженні лібідо, і що це — тимчасово.

Для тих, хто надає підтримку. Якщо є потреба вийти зі стосунків

Розрив ніколи не буває легким, а розрив, коли ваш партнер або партнерка має психічний розлад, може бути ще більш болісним. Ніхто не хоче, аби його звинуватили в тому, що він кинув кохану людину в непростий час. 

Але також не варто залишатися в напружених стосунках без можливого майбутнього з почуття обов’язку або провини. Іноді ви нічого не можете зробити, окрім як попрощатися —  заради збереження власного психічного здоров’я. 

Проте перш ніж це станеться, варто мати впевненість, що ви зробили все можливе для себе і свого партнера, аби врятувати ваші стосунки. В іншому випадку, вас може поглинути почуття провини або невпевненості в собі, сумніви, чи зробили ви все, що могли.

«Думаю, що ні для кого не є безпечно говорити про розрив стосунків, навіть для людей без психічних розладів. Коли ми кажемо “я тебе залишаю”, це не є безпечно. Але все залежить від ситуації. 

З досвіду своїх клієнтів, якщо людина має психоз, то ми рекомендуємо: “Допоможи йому це пережити і ввійти в ремісію — а тоді поговори про те, що ці стосунки мусять припинитися. Ти залишаєшся другом, помічником, знайомим, колегою, але ви перестаєте бути в особистих романтичних стосунках”. 

Якщо це людина, яка має депресію, то ми рекомендуємо: “Почекай, поки цей пацієнт зможе справитися з розривом. Не варто це робити в момент, коли людина переживає депресивний епізод, її життя позбавлене сенсу, а ти — єдина людина в її житті. Треба зачекати, коли стан пацієнта буде в ремісії», — пояснює психотерапевтка.

Для людини, яка має розлад. Чи зможу я побудувати стосунки знову

Як не впасти у відчай

Особливості психічного стану можуть ускладнити романтичні побачення і зустрічі з новими людьми через те, що вам може не подобатися спілкування в нестабільний момент життя. Залежно від вашого стану ви можете мати справу з імпульсивною поведінкою, частими змінами настрою, бажанням піти, проблемами у висловленні співчуття або піклування про інших людей. Тому дотримання плану лікування та турбота про власне здоров’я є запорукою побудови нових здорових романтичних стосунків.

Подумайте про те, які якості ви шукаєте в партнері або партнерці. Як ви можете розвинути ці якості в собі? 

Покажіть світові власні позитивні якості, і ви зустрінете людей, які поділяють ваші цінності. Перш за все, не впадайте у відчай. Ви заслуговуєте здорових стосунків, незалежно від власного анамнезу.

Для обох. Як діяти під час загрози скоєння суїциду

План дій у надзвичайній ситуації

Коли людина з психічним розладом почувається занадто ізольованою або відкинутою, вона може сказати, що хоче вбити себе, або може спробувати це зробити.

Бувають випадки, коли передбачити спробу суїциду неможливо. Проте найчастіше все-таки цьому можна запобігти, якщо бути уважним до людини і вчасно запропонувати їй допомогу.

Більшість людей, які думають про самогубство, не хочуть помирати. Вони можуть сказати, що відчувають себе пригніченими і хочуть, щоб це закінчилося, говорять про почуття безнадії або про те, що їхнє життя не має сенсу. Важливо прийняти такі заяви та визнати їх, а не нехтувати ними або їх знецінювати.

«Самогубство і загроза самогубству є великим викликом для партнерських стосунків. І пам’ятайте, що говорити про самогубство — означає просити про допомогу. Саме партнер може стати цією допомогою. 

Він може допомогти розпізнати людині, яка має, наприклад, депресію, наскільки сильним цей стан є і тоді розробити план: “Якщо я відчуваю це все на “трійку”, то я можу подзвонити тобі, прийти до тебе і побути з тобою. Якщо це на “п’ятірку”, то я їду в лікарню, де мені допоможуть і нададуть кваліфіковану допомогу.

З одного боку, це дуже руйнує стосунки, бо відчуття безвиході не є добрим. З іншого боку, деколи партнери є єдиною причиною, чому люди продовжують жити. Участь партнера є дуже-дуже важливою та інсталює надію, яка необхідна, щоб не скоїти самогубство», — пояснює Катерина.

Якщо ви бачите, що хтось може бути близький до самогубства, не варто боятися, що розмова про це підштовхне до дії. Навпаки, відверта бесіда про проблему може значно знизити ризик суїциду і допомогти людині зрозуміти, що є інший вихід.

Найкраще запитати прямо, якщо чиясь поведінка примушує вас турбуватися. Просто надавши людині можливість виговоритися і вислухавши її, можна значно полегшити страждання та усунути ризик суїциду в найближчому майбутньому.

Куди телефонувати? На національну професійну лінію з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine за номером 7333 — цілодобово та безкоштовно.

Для тих, хто надає підтримку. Турбота про себе 

Якщо ви перебуваєте у стосунках з людиною, яка має психічний розлад, ваші власні способи турботи про себе можуть змінитися. Ви потенційно можете взяти на себе більшу відповідальність за ведення домашніх справ та розв’язання інших проблем. 

Турбота про себе — це не егоїзм, а необхідність. Аби ефективно підтримати свого партнера або партнерку, вам варто подбати про себе. Поверніться до базових речей: висипайтеся, регулярно займайтеся фізичними вправами, добре харчуйтеся, проводьте час з друзями, займайтеся улюбленими справами або захопленнями.

«Коли ми дбаємо про себе, ми також даємо приклад цій людині, як дбати про себе. Уявімо ситуацію: ваш партнер має депресію, а ви хочете піти позайматися спортом. 
— Залишайся біля мене, невже ти не бачиш, що мені зле? — каже партнер. 
— Ні, я йду в зал, щоб почуватися добре, ходи зі мною, — відповідаєте ви.
— Ну йди, ти мене не любиш, залиш мене.
Ви повертаєтеся із залу і кажете:
— Дивись, я маю сили, можу з тобою більше посидіти, можу приготувати щось смачненьке. Давай зробимо маленьку зарядку.
Це має більше сенсу, ніж якщо ви просидите цілий день біля цієї людини, шкодуючи, що піддалися, і це не помогло ані йому, ані вам»,  — зауважує Катерина. 

Маючи міцне здоров’я, ви можете продовжувати займатися справою, надавати підтримку, співчувати і направляти кохану людину отримати належний професійний догляд. Життя може створити серйозні проблеми у ваших стосунках, якщо у вашого  партнера чи партнерки діагностували психічний розлад. 

Запитайте себе, чи добре ви реагуєте на новий сценарій у вашому житті. Ви робите крок вперед, яким ви пишаєтеся? Чи ви уникаєте робити свою справу, щоб допомогти своєму партнерові чи партнерці, своїй сім’ї, вашим стосункам і собі?

Хоча ви можете відчувати деякі труднощі, пам’ятайте, що ви не самотні. Самотурбота може означати відвідування фахівця з психічного здоров’я або групи підтримки для тих, у кого також є близькі, яким поставили діагноз. 

Для обох. Тримайтеся за стосунки за межами психічного розладу

Психічне захворювання і симптоми, які його супроводжують, можуть бути всепоглинальними. Однак важливо працювати над своїми стосунками так, неначе психічне захворювання не стало проблемою. Продовжуйте проводити час разом, висловлюйте свою любов і захоплення одне одними. 

Відкрите, чесне, любляче спілкування може утримати партнерів від безпідставних звинувачень та допомогти вирішити низку потенційних проблем. 

Не варто нехтувати відвідинами сімейного психотерапевта — це дозволить обговорювати гострі питання під наглядом фахівця. Катерина підсумовує:

«Кожна пара має свій спосіб давати раду зі стресом, який викликає наявність психічного розладу. Якщо ми бачимо, що спосіб долання стресу є неефективним, наприклад, гіперопіка або співзалежність, то важливим моментом є попросити допомогу у психолога, психотерапевта чи психіатра. Це нормально — визнати, що ми не справляємося».

Джерела

L. Cabrala, J. Duarte, M. Ferreira, C. dos Santos. Anxiety, stress and depression in family caregivers of the mentally ill.
C. O’Day. How to Be Supportive of Your Partner with Mental Illness.
E. M. Geramita, B. Herbeck Belnap, K. Z. Abebe, S. D. Rothenberger, A. J. Rotondi, B. L. Rollman. The Association Between Increased Levels of Patient Engagement With an Internet Support Group and Improved Mental Health Outcomes at 6-Month Follow-Up: Post-Hoc Analyses From a Randomized Controlled Trial.
Romantic Relationships.
Guide for Spouses of Partners with Serious Mental Illness.

Варто подивитися

«Краще не буває»/«As Good as It Gets», реж. Джеймс Брукс, 1997 рік
«Little Miss Sunshine»/«Маленька міс Щастя», реж. Джонатан Дейтон та Валері Феріс, 2006 рік
«Збірка промінців надії»/«Silver Linings Playbook», реж. Девід Рассел, 2012 рік
«Загублена»/«Gone Girl», реж. Девід Фінчер, 2014 рік 

Вгору

Читати більше: