Пошук

«Невже я — лузер?» Як соцмережі впливають на нашу самооцінку і чому варто перестати вірити ідеальним фото | ARC.UA

«Невже я — лузер?» Як соцмережі впливають на нашу самооцінку і чому варто перестати вірити ідеальним фото

22 Серпень 2020

Авторка: Леся Любченко
Ілюстраторка: Іра Лисенко

Складно заперечувати позитивні впливи соцільних мереж на наше життя. Вони стали платформами для самовираження та професійної реалізації. Нові знайомства, групи за інтересами, безперешкодна демонстрація особистих вподобань, прохання про допомогу, відновлення втрачених зв’язків з однокласниками або ж розірвання небажаних стосунків тощо — соціальні мережі створюють відчуття долученості до спільноти, відчуття, що ти не є наодинці.

Проте варто зважати і на вплив — а саме негативний вплив — соцмереж на наше життя. І тут йдеться не лише про проблеми з цифровою безпекою, але й про ментальне здоров’я. Згідно зі статистикою, користувачі щодня проводять у соцмережах близько двох з половиною годин.

Що приховане за ідеальними акаунтами, чому хейтерство за своєю природою — теж спосіб самоствердитися та як за «відфотошопленими» фото не втратити себе — з цими та іншими питаннями «Психея» розбиралася разом із психотерапевткою Ольгою Лисенко.

Залежність від інтернету та соцмереж

Інтернет-залежність — будь-яка компульсивна та нав'язлива поведінка, що пов'язана із доступом в мережу, яка заважає нормальному життю та спричиняє сильний стрес для близьких. Люди з інтернет-залежністю не можуть припинити бути online, а тому готові на будь-які пожертви, аби не виходити з інтернету. 

 

 

Більш вузьким явищем є залежність від соцмереж (англійською — Social Networking Ediction, скорочено — SNE) — таким поняттям характеризують поведінку людей, яка визначається надмірним занепокоєнням через соцмережі та неконтрольованим прагненням зайти до них. Людина може приділяти їм так багато часу, що це починає шкодити іншим важливим сферам життя.

Офіційно медики не визнали SNE захворюванням. Одначе деякі дослідження говорять про те, що захоплення соцмережами суттєво впливає на наше самопочуття, якість сну та настрій. Але чи не найбільше — на самооцінку.

Чому лайки та шери є способом самоствердитися

В основі алгоритму соціальних мереж лежить соціальна оцінка — форма зворотного зв’язку — у вигляді лайків та коментарів. Наприклад, під час поїздки на таксі ми можемо поставити в спеціальному додатку оцінку водію з огляду на те, наскільки доброзичливим він був, чи не порушував особистий простір.

Аналогічний принцип стосується й соцмереж: отримати лайк чи репост (а відповідно — суспільне схвалення) є вагомим мотиватором для користувачів. Звісно, їм може бути складно уникнути порівняння свого «продукту» — себто, дописів — з дописами друзів.  А порівнювати себе з іншими притаманно всім людям. 

Соціальні психологи виділяють кілька мотивів такого порівняння, пояснює Ольга Лисенко: 

«Це підвищення самооцінки, мотивація до саморозвитку та самооцінювання, коли в довкіллі багато невизначеності та мало розуміння про себе (наскільки я успішний, привабливий, наскільки цікаві та правильні мої цінності, думки). Людина схильна оцінювати себе через показники та досягнення інших. Проте порівняння себе з гарними профілями у соцмережах впливає на самовідчуття і може впливати на зниження самооцінки».

Інший, не менш важливий критерій — це зворотній зв’язок. Коли ми годинами вичитуємо текст для публікації або граємося фільтрами на фотографії, то очікуємо відгук на те, що ми зробили. Чим більше відгуків, тим більше емоційного підкріплення ми маємо.

Отримувати позитивну реакцію не лише приємно, а й корисно, адже це впливає на підвищення самооцінки. Якщо відгуки надходять регулярно, людина відчуває потребу в такому підтвердженні себе. Необхідність самоствердження з часом може переростати в залежність.

Інша крайність — це ненависть, або хейтерство. В його основі здебільшого лежить незадоволеність собою та своїм життям. Таким людям притаманно радше звинувачувати оточення у своїх бідах, аніж шукати причини в собі, заздрити тим, хто досяг чогось, і шукати привід, аби «попустити» інших. У такий спосіб вони намагаються самоствердитися.

«У них багато агресії, яку вони сублімують в коментарях, вивалюючи або скидаючи свої негативні емоції на інших. Можна розглянути таку людину як глибоко травмовану та обділену увагою, що через гучні негативні заяви та провокації намагається звернути на себе увагу, щоб її хоч якось помітили. Тому, можливо, найкращою реакцією для збереження своїх нервових клітин буде ніяк не реагувати на неї», — зауважує Ольга.

Експертка додає, що наша самооцінка може змінюватися в кращий або гірший бік. Це — нормальний процес. Проте ступінь варіювання та чутливості самооцінки залежить від того, наскільки вона є здоровою та чи спирається людина на власні відчуття. 

Чому ми ділимося лише позитивними подіями 

Американський соціолог та соціальний психолог Ервінг Ґофман 1956 року в роботі «Презентація себе у повсякденному житті» описав концепцію соціальної драматургії, де розглядає людину як актора, котрий грає певну роль. Ольга пояснює цю ідею так: 

«З появою соцмереж з’явилася сприятлива авансцена для повномасштабного розігрування спектаклів. Можна приміряти на себе різноманітні маски, створювати анонімність навколо себе і писати що завгодно, не відчуваючи страху покарання та/або відповідальності за це».

Зазвичай, нам хочеться надягати маску успішності, ділитися лише позитивними подіями зі свого життя, перетворюючи акаунт на «ідеальний» — взірцеву картинку, посібник життя для інших. Коли людина бачить, які всі навколо гарні та щасливі, багаті та самореалізовані, — її самооцінка зазнає негативного впливу.

«Якщо покажеш, що ти не такий, що ти “недо-”, то можеш взагалі закопати самооцінку якомога глибше. Це небезпечно для психіки, тому людина починає наслідувати дії інших та позиціонувати себе винятково з кращих боків та аспектів життя. Цей механізм стосується питання соціалізації, бажання бути прийнятим соціальною групою та відповідати її нормам і правилам», — зауважує Ольга.

Тому ми публікуємо лише найкраще, аби сподобатися, викликати заздрість та захоплення. Проте маніфестуючи в соцмережах свої найкращі якості, ми відтворюємо в соціальному житті «ідеальне Я» — образ життя, до якого прагнемо. Це дозволяє втекти від буденності, а також ідентифікуватися зі своїм образом у соцмережах. 

Переглядаючи свій «ідеальний» профіль, людина сама починає в нього вірити. Це має як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку, людина може насправді почати працювати над собою, змінювати свій стиль життя, аби адаптувати його під образ в житті соціальному і почуватися краще. 

Але також може виникнути і підміна реальностей, коли проблеми життя «неідеального» будуть витіснятися та не будуть усвідомлюватися. Своєю чергою, це може призвести до особистісної кризи або депресії.

На олівець. Наслідки впливу соцмереж на нашу психіку

Депресія та тривога. Якщо ви проводите в соцмережах більше двох годин на день, це може призвести до значних змін настрою. Мозок перевантажується цифровою інформацією і з часом адаптується до неї, постійно очікуючи таких же об’ємів. Якщо стимул не задовольняється, наприклад, ми маємо певні перерви у користуванні Інтернетом, то почуваємося нудно. Це явище називається «novelty addiction» — залежність від новин. 

Також ми можемо відчувати заздрість щодо інших користувачів соцмереж. Наприклад, коли бачимо фінансові успіхи сусіда або щасливі нові стосунки екс-партнерки. Згідно з дослідженнями, відчуття заздрості може призвести до депресії. Важлива помірність. Ідеально, якщо ви використовуватиме соцмережі півгодини на день. 

Кібербулінг. Ображати людину анонімно може хто завгодно. Попри можливість дистанціюватися від гострих емоцій в мережі завдяки «віртуальним бар’єрам», цілковито уникнути цькування складно. 

Особливо складно уникнути кібербулінгу знаменитостям. Наприклад, коли відома людина стає героєм мемів, які дуже активно розходяться мережею. Інтернет-атаки часто лишають по собі глибокі психологічні травми, а в деяких випадках — навіть спонукають людей до самогубства. 

ФОМО (англійською — FOMO, або ж Fear of Missing Out, тобто «страх щось пропустити»). Це — одна з форм тривоги, страх бути позбавленим досвіду або емоцій, які отримують інші люди довкола. Насамперед це стосується страху пропустити позитивні емоції, які можуть відчувати інші користувачі соцмереж. Проте так само це стосується новин та будь-якої іншої інформації, щодо якої тривають дискусії в суспільстві.

— Порушення сну. Якщо вам здається, що ваш режим сну став нерегулярним і це впливає на вашу продуктивність, намагайтеся не проводити багато часу в соціальних мережах, адже це перезбуджує нервову систему. Особливо шкідливим є тривалий скрол у соцмережі перед сном (а тим паче — замість сну). 

Штучне блакитне світло від екрана знижує кількість виділеного в організмі мелатоніну, що виснажує організм і водночас заважає заснути. Таке випромінювання сповіщає про прихід ранку, вводячи в оману епіфіз, який і продукує «гормон сну». Про це читайте у нашому попередньому матеріалі: «Хочу спати, але свідомість тримає мене на поверхні». Якими бувають розлади сну та як з ними впоратися

Нереалістичні очікування. Ідеально відшліфовані фото в Instagram та Snapchat створюють ілюзію того, що таким ідеальним має бути все наше життя. А ми, відповідно, маємо прагнути до такої картинки на роботі, під час відпустки, в стосунках. Та навіть наше домашнє печиво має бути таким же зразково-невагомим, як у «мішленівських» ресторанах Алена Дюкасса, а постільна білизна — обов’язково кришталево-біла або кольору світлої слонової кістки. Ми постійно змушені прагнути до ідеалу і бути перфекціоністами, а в перегонах з назвою «хочу бути не гірше» дуже легко втратити себе.

Негативне сприйняття власного тіла. В Instagram-акаунтах селебрітіз або ж блогерів, які заробляють на контенті свого акаунту, ідеальним є все — тіло, обличчя, одяг. Ви дивитеся на них і розумієте, наскільки не досконалими є. Що на тілі — зайві кілограми, що обличчя не вартує нічого без тонального крему й пудри, а одяг — позбавлений стилю. Знецінити все те, що маєте, і виховати ненависть до себе — дуже просто. Причина — бо ви нібито не відповідаєте «ідеальним» фото з «ідеальних» акаунтів.

Чи можна уникнути порівняння себе з «ідеальними акаунтами» та як це зробити

Можна і треба. Важко не помітити, що останнім часом користувачі соцмереж починають показувати реальне життя, як воно є. Навіть фітнес-тренери виставляють фото зі своїми неідеальним формами, демонструючи, що мати складки — це нормально.

Проте люди більш схильні показувати моменти успіху та щасливого життя, аніж тернистий шлях до самостановлення, кризи та безсилля. Якщо про це й говорять, то вже постфактум, у контексті «так, це було зі мною, але я подолав усі труднощі». Коли ми спостерігаємо за чужим постійним щастям, починаємо ставити собі питання на кшталт «а що зі мною не так» або «чому інші можуть, а в мене не виходить». 

«Суспільство перенасичене глянцевими фасадами та різнобарвними декораціями, воно вимагає справжності та приближення до реальності. Навколо так багато фальші та ілюзій, що наша психіка втомилася від такої кількості дисонансів та ввімкнула захисні механізми у вигляді знецінення “силіконового” та запудренного, почала відчужувати це як інородне тіло в організмі. Це є цілком нормальним і очікуваним нарцистичним процесом, адже чим більше ідеалізації чогось, тим більше потім розчарування та знецінення», — зауважує психотерапевтка.

Тому спершу варто розібратися, навіщо вам взагалі порівнювати себе з «ідеальними акаунтами» та що це вам дає. При цьому важливо відокремлювати картинку, яку нам показують та реальність, а не лише орієнтуватися на інших та порівнювати себе з ними. Ольга пояснює:

«Ми живемо в такий час, коли є багато можливостей вибору і в цьому океані можливостей можна потонути. Як писав німецький психоаналітик та соціальний психолог Еріх Фромм у “Втечі від свободи”, людині властиво бажання мати змогу обирати та жити в тотальній свободі. Але це нас лякає, бо несе з собою невизначеність та нестабільність. Тому хтось обирає орієнтуватися на інших, бути конформним, довіритись тому, хто нібито краще знає, що і як робити — так безпечніше, ніж пускатися водами власних бажань». 

Спробуйте змінити фокус уваги з інших на себе та чесно визначити, які почуття виникають при перегляді «ідеального акаунту». Ви відчуваєте заздрість, злість на себе, самоприниження або захоплення, мотивацію досягти того ж самого чи чогось свого? Це мобілізує сили для розвитку або, навпаки, вганяє в зневіру?

Потім — проаналізуйте свої почуття. Чого саме вам не вистачає? Можливо, ви прагнете яскравого життя, мандрівок, енергійності, уваги?

Визначте власні цінності. Що для вас є важливим і цінним? Подумайте, в який спосіб можна додати такі цінності у своє життя. Яким може стати перший крок в бажаному напрямку?

Поміркуйте, що саме ви цінуєте в собі, які якості вам подобаються, чим ви пишаєтеся і що надає вам впевненості. Перед тим, як йти у соцмережі і порівнювати себе із кимось, дуже корисно побути там, де вам комфортно, і сформувати власну «самоцінність». 

 

Цей випуск був вперше опублікований на сайті Patriot Defence
16 січня 2020 року.

Варто прочитати:

1. Danah Boyd. «It’s Complicated: The Social Lives of Networked Teens»
2. Адам Альтер. «Нездоланні: про технології, які призводять до звикання, і про бізнес, який тримає на гачку»

Варто подивитися:

1. «Як я дружив у соціальній мережі»/«Catfish», реж. Генрі Джуст та Ерієль Шульман, 2010 рік
2. «Чорне дзеркало»/«Black Mirror», 2011 рік — дотепер
3. «Роз’єднання»/ «Disconnect», реж. Генрі Алекс Рубін, 2012 рік
4. «Чоловіки, жінки і діти» / «Men, Women & Children», реж. Джейсон Райтман, 2014 рік
5. «Соціальне самогубство»/«Social Suicide», реж. Брюс Вебб, 2015 рік

Вгору

Психея/ Більше

Підписатися

Читати більше: