Пошук

Слова мають значення. Як коректно говорити про психічне здоров’я

24 Липень 2020

Авторка: Леся Любченко
Ілюстраторка: Іра Лисенко

Мовчання — не золото, і не варто уникати розмов про проблеми з психічним здоров’ям*. Тож перший крок — наважитися про це поговорити. Другий крок — навчитися робити це правильно. 

Для того, аби описати чи натякнути на психічний розлад, в українській мові існує чимало стереотипних висловів та евфемізмів. Проте їхню левову частку не можна назвати коректними. Ба, більше: вони безпосередньо впливають на те, що стигма вкорінюється в соціумі. А це означає подальше підтримання стереотипів, упереджень та проявів дискримінації щодо людей, які мають психічні розлади.

Слова на кшталт «психопат», «розумово відсталий» або «божевільний» є недоречними та деструктивними, оскільки вони викликають сором для людини з психічним розладом та принижують її. Вона може боятися бути зацькованою або висміяною. Їй може бути складно підтримувати здорові стосунки на роботі, а також вчасно звернутися по допомогу до фахівця.

Сьогодні ми поговоримо про слова. І розібратися з коректними термінами, які варто використовувати у розмовах про психічне здоров’я, «Психеї» допомагала психотерапевтка, докторка психологічних наук Вікторія Горбунова.

*Більше про це читайте у випуску: «Антистигматизаційний лікнеп. Що таке психічний розлад»

З чого почати. Короткий екскурс у загальні терміни

Для опису статусу свого психічного здоров’я люди можуть послуговуватися різними поняттями: «проблеми психічного здоров’я», «психічні розлади», «несприятливий стан психічного здоров’я», «інвалідність внаслідок психічних розладів» тощо. Ці терміни можуть стосуватися стану психічного здоров’я та того, чи було розлад офіційно діагностовано.

Якщо ви не впевнені, які терміни слід вживати під час розмови з людиною, — прямо запитайте, які слова будуть для неї найкомфортнішими або найкраще відображатимуть її стан. Покажіть їй вашу готовність бути поруч з нею і слухати її. Й у випадку, якщо людина дала згоду поговорити з вами, запитайте її про почуття, симптоми й думки.

Запитайте:
«Чи ти хочеш, аби ми поговорили про твій стан?»
«Як ти хочеш, щоб я говорив/ла про це з тобою?»
«Чи тобі комфортно, коли я говорю ось так?»
«Я тут для того, щоб вислухати тебе».
«Як ти почуваєшся?»
«Як я можу тебе підтримати?»

Більше про це читайте у випуску: «Перша психологічна допомога. П’ять кроків, як її надавати і не нашкодити» 

Коли ви будете говорити з людиною про її стан, вам варто розуміти терміни, які вона використовуватиме, щоб його описати. Якщо ви раніше не стикалися з такими поняттями, перепитайте про їхнє значення або дізнайтеся, де ви можете почитати більше.

Діагноз — медичний висновок про психічний розлад, засвідчений психіатром. Людина, в якої діагностували психічний розлад, може отримувати лікування у вигляді психотерапії та медикаментів.  

Щодо ступеня вираженості розладу вживають поняття «загострення» та «хронічний перебіг». Загострення — раптовий стан, який характеризується істотними та вираженими симптомами, що потребують негайного втручання. Це може бути перший досвід зіткнення людини з психічним розладом, повторний епізод або погіршення наявного психічного розладу. Про хронічний перебіг йдеться у випадках, коли розлад триває доволі довго та/або рецидивує, тобто з’являється знову. 

Для пояснення частоти прояву розладу вживають терміни «епізод» та «цикл». Це означає, що людина має періоди гарного самопочуття та періоди нездужання (епізоди), які в деяких випадках можуть чергуватися між собою (цикли). 

Короткий гайд. Які слова вживати не варто

Які слова на позначення людей з психічними розладами є в нас на вустах? «Психічнохворий», «душевнохворий», «неврівноважений», «ненормальний», «дурненький», «недоумкуватий», «божевільний», «схиблений», «несамовитий».     

Часом ці слова мають відсилку до певного психічного розладу, як-от:
«наркоман», «алкоголік», «іпохондрик», «біполярник», «шизофренік»,  

або до розладів, назви яких є застарілими: «олігофрен», «істеричка», «соціопат». 

У певних випадках слова акцентують увагу на тому, що людина має інвалідність внаслідок психічного розладу: «інвалід», «неповносправний», «неповноцінний», «з особливими потребами», «дефективний»,

чи навіть претендують на метафоричність: «не в собі», «здвиг по фазі», «горище не в порядку», «гвинтиків не вистачає», «не всі вдома», «з привітом».       

А іноді ці слова є відверто образливими: «прибацаний», «чокнутий», «дебіл», «шизик».   

Проте об’єднує їх усі одне — вживати їх НЕ ТРЕБА.

Висловлюватися в такий спосіб означає бути категоричними та узагальнювати всіх людей, які мають психічні розлади, натякати на їхню недієздатність, спотворювати факти, висмикуючи їх з контексту, протиставляти «хворих» та «здорових». Це також означає чіпляти на людину ярлик та знецінювати як її почуття, так і її саму.

Люди з психічними розладами — це, у першу чергу, люди. Тому важливо використовувати people-first language (людиноорієнтовану лексику — пер. з англ.), коли ведемо мову про психічне здоров’я. 

Чітка формула, аби слідувати принципу people first у мовленні й не помилитися, — казати спочатку «людина», а потім додавати назву розладу: «людина з депресією», «людина з обсесивно-компульсивним розладом». Тому нейтральне, на перший погляд, «психічнохворий» варто замінити на «людина з психічним розладом»

Друга поширена помилка — говорити про психічний розлад як про життєву трагедію. Словосполучення на кшталт «вражений розладом» чи «страждає на депресію» означають, що людина є нещасною, безпорадною чи не справляється. Якщо ж кажемо «боротися з розладом», то натякаємо, що в цьому «поєдинку» можна або перемогти, або зазнати поразки. Проте за належного лікування та підтримки проблеми психічного здоров’я не є перепоною на шляху до повного і розмаїтого життя. Саме тому краще вжити «людина має депресію» або «людина переживає депресивний епізод».

Коли ми запитуємо в інших «Як справи?», то зазвичай чуємо «Нормально». Декого це відверто дратує, адже за ефемерним «нормально» зазвичай не лежить ніякої конкретної інформації. Не існує чіткого визначення того, що таке «нормальний». Саме тому варто уникати словосполучення «нормальна поведінка» — інакше це може образити людину, яка не може співвіднести власний досвід з категорією «нормальності». Тут у пригоді стануть вирази «звичайна» або «типова поведінка» (у науковому дискурсі вживають ще словосполучення «нормотипова поведінка»).

Не слід також пов’язувати психічні розлади з емоційними станами або використовувати їх як художні засоби. Зневажливі «шизофренік» та «біполярник» не позначають «множинність особистості» чи «роздвоєння свідомості». Відчувати гнів чи лють не означає, що людина переживає психотичний епізод, а пригнічена або нещаслива людина — це не те саме, що людина з клінічною депресією. Таке перенесення не лише знецінює самі психічні розлади, а й накладає табу на безпосереднє вираження емоцій, що також впливає на психічне здоров’я.

А люди, які лікуються від алко- чи наркозалежності, не просто обирають «зловживати» алкоголем або наркотичними речовинами. Під словом «зловживати» маємо на увазі свідомий вибір людини споживати їх надмірно, навіть попри згубний вплив для організму. Насправді йдеться про певні нейробіологічні процеси та емоційні проблеми, які призводять до такої поведінки. Самостійно впоратися з ними людина не може, бо часом навіть не усвідомлює те, що має залежність. 

Тому «алкоголізм» чи «наркоманія» варто заміняти на «розлад, пов’язаний зі вживанням психоактивних речовин». У такий спосіб ми частково знімаємо з людини провину за те, що вона не може усвідомити свій потяг до речовин, відтак — і контролювати свою поведінку. Відповідно, замість «алкоголік і наркоман» варто вживати «людина з алкогольною або з наркотичною залежністю».

Проблеми з психічним здоров’ям можуть спричинити суїцидальні думки або й, на жаль, призвести до їхнього втілення. В українській мові це оформилося в окремий пласт висловів: «вкоротити собі віку», «покінчити з собою», «позбавити себе життя», «стати самогубцем», «заподіяти собі смерть», «обірвати собі життя», «накласти на себе руки», «навмисно піти з життя». 

Проте навіть звичні «скоїти суїцид» або «вчинити суїцид» варто заміняти на «померти внаслідок самогубства». «Причинно-наслідковий зв’язок між суїцидом і смертю видається очевидним, але нагадувати про нього не зайве», як зауважила журналістка Людмила Смоляр. 

Нормалізувати це явище не варто в жодному разі, але слід пам’ятати, що люди, які вдалися до цього кроку, не хотіли жити з болем і, ймовірно, це видавалося їм найкращим рішенням. Сказати, що хтось «покінчив життя самогубством» говорить про вину цієї людини. Ми ніколи не звинувачуємо того, хто помер від тяжких фізичних хвороб. Отже, ми повинні використовувати мову, яка дозволяє уникнути звинувачення, якщо психічні проблеми спричинили смерть внаслідок самогубства.

Використання коректних термінів дозволить уникнути так званих склейок свідомості, наприклад, стійкої зв’язки психічного розладу зі схильністю людини до правопорушень. Інформація, яку ми отримуємо або поширюємо в усному чи письмовому вигляді, не повинна лишати простору для стигми. Тому важливо називати речі своїми іменами, а не підміняти їх евфемізмами або в’їдливими скороченнями, «бо так зручніше».

Підсумуємо

  1. Завжди першою згадуємо людину, а не епітет. 

  2. Не вживаємо клінічні терміни, якщо вони не є важливими в контексті розмови.

  3. Не плутаємо психічні розлади з описами емоційного стану.

  4. Уникаємо евфемізмів та перекручування термінів. 

  5. Використовуємо емоційно нейтральну термінологію.

  6. Не пов’язуємо психічний розлад та поведінку, вчинки людини, її гендер чи віросповідання. 

  7. Не загострюємо увагу на тому, що людина померла внаслідок самогубства, якщо це не є важливим у контексті розмови.

 

Часом ми можемо чути від оточення чи в ЗМІ некоректні вислови. Навіть ми самі можемо обмовитися й говорити про психічне здоров’я так, як ми звикли, а не так, як було б доречно.

Не варто себе за це корити, але важливо вчасно зупинитися і прагнути до правильної лексики. Спосіб говорити змінює спосіб мислення, а відповідно — й емоції, які ми проживаємо.

  

Вгору

Психея/ Більше

Підписатися

Читати більше: