Пошук

Їжа поза контролем. Що таке розлади харчової поведінки та в чому їхня небезпека

18 Вересень 2020

Авторка: Леся Любченко
Ілюстраторка: Іра Лисенко

Їжа поза контролем. Що таке розлади харчової поведінки та в чому їхня небезпека | ARC.UA

Салати з духмяними соусами, хрустка картопля фрі, фалафель із руколою, соковиті стейки — ці страви можуть легко втамувати голод та наситити енергією. Або ж стати справжнім викликом і важким випробуванням. Їжа з нами — завжди. І кожна людина має з нею власні стосунки. 

Проте коли вони перетворюються на токсичні, наше здоров’я та життя переходять до червоної — небезпечної зони. І фрази на кшталт «візьми себе в руки» та «їж як всі нормальні люди» викликатимуть лише роздратування.

Розлади харчової поведінки — а саме таку назву мають порушення у харчуванні, які мають психогенний характер — займають друге місце серед найбільш смертоносних психічних розладів. Передує їм лиш передозування опіоїдами. А близько 26% людей з розладами харчової поведінки намагаються вчинити самогубство.

Сьогодні «Психея» розповість про одну з базових потреб людини — споживання їжі. А точніше про те, як воно перетворюється на загрозу та обростає небезпечними ритуалами. Так, згідно з результатами проведених у США опитувань, у майбутньому 20 мільйонів жінок та 10 мільйонів чоловіків матимуть розлад харчової поведінки в певний момент свого життя.

Про найпоширеніші розлади харчової поведінки та їхні причини, а також як з ними впоратися нам розповіла психодієтологиня Олександра Буц. А досвідом життя з анорексією та булімією відповідно поділилися героїні — Олена і Настя. На прохання дівчат їхні імена змінено.

Дисклеймер. Редакція може не розділяти думки та досвід дівчат. За будь-яких симптомів розладів харчової поведінки обов'язково зверніться до сімейного лікаря або фахівця з ментального здоров'я. 

«Розлади харчової поведінки? Ні, не чули». Пояснюємо.

Розлади харчової поведінки (скорочено — РХП) — це зміщення психоемоційних потреб у бік харчування, коли воно починає виступати своєрідним регулятором психоемоційного стану. Як зауважує Олександра Буц, при цьому емоції, які ховаються за такою харчовою поведінкою, сама людина не завжди усвідомлює. 

Для розладів харчової поведінки притаманні сильний стрес або занепокоєння щодо маси тіла або його форми, харчові звички, які позбавлені «серединного шляху», коли людина постійно скочується в крайнощі. Порушення харчування можуть стосуватися недостатнього або надмірного споживання їжі, що, зрештою, може зашкодити самопочуттю людини, її здоров’ю та навіть життю.

На розвиток РХП впливає поєднання біологічних та психологічних факторів. Серед біологічних можна виділити гормональні збої, генетичні особливості, харчування, бідне на поживні речовини та вітаміни, а серед психологічних — негативний образ власного тіла, низьку самооцінку, особисті характеристики (перфекціонізм, нервовість, імпульсивність).

Окрім того, складно заперечувати вплив на розвиток РХП дисфункціональної сімейної динаміки; професій, які сприяють підтриманню низької ваги, як-от балет та модельний бізнес; естетично орієнтованих видів спорту, де акцент робиться на отриманні стрункого тіла; культурний та/або соціальний тиск з боку однолітків серед друзів та колег; події в житті, які викликають надмірний стрес.

«Причини в кожної людини свої, і їх багато. Часто це пережитий в дитинстві травматичний досвід: аб’юз, токсичність, фізичне насилля; сексуальне насилля в будь-якому віці; дефіцит прийняття, безумовної любові та визнання.

Їжа має й соціальну функцію: ми відзначаємо значимі події з важливими для нас людьми, розділяючи їжу. Комунікація, інтеграція та традиції сім’ї — це також про їжу. Тому цілком логічно, що їжа може втішати й виступати опорою, коли оточення цього не дає, або ж людина не готова приймати соціум таким, яким він є», — пояснює Олександра.

Історія Олени. Анорексія

«Пік мого харчового розладу був у 15-16 років. Я тоді навчалася у десятому класі. Не можна сказати, що це трапилося миттєво. Швидше за все, я йшла до цього поступово. Я ніколи не була худою і знала, що зайва їжа одразу відобразиться на моєму тілі. Десь із шостого класу я постійно бавилася дієтами. Це були одноденний голод, монодієти, дієти “Шість пелюсток”, “Любимая”

У дев’ятому класі я перейшла до ліцею, де навчалися діти досить заможних і відомих людей. Я рівнялася на цих гламурних дівчат; вплив мало й телебачення, де транслювали завжди жінок з красивими фігурами. Тому я ще більше заглибилася в дієти. Спочатку скинула один кілограм, потім другий, третій. Зрозуміла, що почала влізати в шорти нульового розміру і насправді кайфувала від цього. Тепер я точно знала, що при виборі одягу XS є моїм ідеальним варіантом. При зрості 168 см я важила 47 кг. Для моєї статури ця вага була критичною.

Харчовий розлад виражався у зміні мого способу життя. На той момент я не захоплювалася фанатично спортом, а більше сфокусувалася на їжі. Їла один раз на день, до 11 ранку. Так протрималася приблизно три місяці.

Анорексія вплинула на моє жіноче здоров’я. Двічі на місяць у мене йшли місячні. Ззовні я мала дуже худі ноги, витягнуте обличчя (навіть зморшки з’явилися). Зникли й без того невеликі груди. Також виникли проблеми зі шкірою на обличчі — дрібні висипання.

Першою, хто просив мене отямитися, була моя мама. Але я навідріз відмовлялася їсти або просто казала неправду, що вже поїла, адже ніхто примусово мене не годував. Мої однокласники та вчителі теж зауважували, що я схудла і казали, що треба зупинитися. Але я це сприймала не як гарні поради, а як заздрощі. 

Від друзів особливої підтримки не було. Навпаки, був такий випадок, коли ми з подружкою їхали в метро і вона сміялась від того, що може триматися за мої кістки біля плечей замість поручнів.

Я зрозуміла, що зі мною відбувається щось не те, коли зустріла свою давню знайому, і вона запитала, чи я не хвора, бо виглядаю виснажено. Пізніше мені про це почала казати не одна людина. І тоді я зупинилась. Почала переглядати свої фото і те, як виглядаю збоку. Мені дуже не сподобалось таке відображення у дзеркалі.

По сторонню допомогу не зверталася: вдалося впоратися самотужки. Дякувати богу, у мене була не критична стадія. Також допомогла мама, яка готувала мені не дуже калорійну, але смачну їжу. І вже за три-чотири місяці я повернулась до своєї звичної ваги — 54 кг.

Мені здається, що найголовніше відбувалося в моїй голові. Треба було нормалізувати психологічний стан організму і навчитися не ставати по декілька разів на день на ваги, не зважувати їжу, прискіпливо не рахувати кожну калорію.

Після розладу я активно почала займатися спортом. Зараз беру участь в одному спортивному марафоні, щодня тренуюся, слідкую за станом шкіри і намагаюся харчуватись правильно (хоча це не завжди вдається, бо дуже полюбляю солодощі). Тепер мені важлива якість моєї фігури — форми, підтягнутість, а не просто нездорова худоба. Щоправда, іноді хочеться знову посидіти принаймні день на дієтці або зайвий раз зважитись. Проте все ж таки намагаюсь тримати себе в руках, пам’ятаючи попередній досвід.

Себе треба дійсно любити. Любити свою зовнішність, тіло і, що найголовніше, — дбати про здоров’я. За своєю натурою я перфекціоністка і люблю, аби все було ідеально. Варто працювати над собою і вдосконалюватися, але не слід чекати швидких результатів. Краще, щоб це було плавно, але якісно».

Анорексія, булімія та інші (не)страшні слова 

Найпоширенішими видами розладів харчової поведінки є нервова анорексія, нервова булімія та компульсивне (або ж психогенне) переїдання, пояснює Олександра Буц.

Анорексія

Характеризується свідомою втратою маси тіла внаслідок голодування та жорстких дієт, а також сліпим переконанням людини, що вона має зайву вагу. Часто притаманна людям, чия професія має стрункість за невід’ємну частину (модельний бізнес, спорт, танці та балет, супровід пасажирів на авіарейсах тощо*). 

*На жаль, у деяких професіях поняття краси досі є дуже вузьким, анахронічним та таким, яке піддає людей об’єктивації. З цим і пов’язане збереження стереотипів на кшталт «параметри моделі мають бути 90-60-90».

Людина, яка має нервову анорексію, переймається зменшенням своєї маси, харчується потайки, навмисне викликає блювоту, говорить неправду про кількість спожитої їжі, може вживати різні препарати, зокрема проносні та сечогінні, без рецепту фахівця та бути соціально дистанційованою.

Булімія

Починається з обмежень у харчуванні, до яких, проте, з часом додається втрата контролю за з’їдене та, зрештою, безконтрольне (компульсивне) переїдання і велике почуття страху через ймовірний набір маси. Загалом же булімія зустрічається значно частіше, ніж анорексія.

При булімії людина може вживати проносні і сечогінні, штучно викликати блювоту, дотримуватися жорстких дієт, які чергуються з переїданням, харчуватися потайки, мати вдома запаси вуглеводної їжі (наприклад фастфуду), неконтрольовано поглинати їжу аж до погіршення самопочуття, негативно сприймати своє тіло та мати низьку самооцінку, а також займатися спортом до повного виснаження.

Компульсивне переїдання

Неконтрольоване споживання їжі, яке є найпоширенішим розладом харчової поведінки. На відміну від анорексії та булімії, при компульсивному переїданні не використовують проносні і сечогінні препарати. 

Людина їсть значно швидше, ніж зазвичай, і їсть доти, доки їй не стане фізично дискомфортно. Вона споживає дуже багато їжі, незалежно від того, є голодною чи ні. Часто людина їсть на самоті, після чого відчуває провину, сором та огиду. Частота випадків компульсивного переїдання — декілька разів на тиждень. 

Психодієтологиня виділяє також деякі інші види сучасних розладів харчування:
орторексія (надмірне переймання правильним харчуванням),
дранкорексія (коли перевагу віддають рідині, зокрема, алкоголю чи смузі, ніж твердій їжі),
прегорексія (дотримання екстремально низькокалорійних дієт у період вагітності, аби лише зберегти фігуру), 
бігорексія (нестримне прагнення постійно тренуватися й нарощувати м’язову масу), 
діабулімія (при якій люди з діабетом першого типу навмисне обмежують себе в інсуліні з метою зниження маси).

Зазвичай порушення в харчуванні супроводжуються і фізіологічними змінами. Деякі з них «спрацьовують» одразу ж, деякі — «вичікують», аби, неначе троянський кінь, на повну розкритися за кілька років.

«Наприклад, при анорексії є аменорея, остеопороз, зневоднення, порушення роботи серця, нирок, проблеми зі шлунком та кишківником, анемія, часто зустрічаються проблеми зі щитовидкою та глибокі дефіцити мікроелементів, безпліддя.

При булімії — збитий менструальний цикл, порушення цілісності зубів, проблеми зі стравоходом та кишківником, гастрит, лептинорезистентність та інсулінорезистентність, анемія, дефіцити мікроелементів та ризики серцево-судинних захворювань», — пояснює фахівчиня.

Компульсивне переїдання пов’язане з підвищеним ризиком набору маси та ожиріння, а також супутніх захворювань, як-от діабету та хвороб серця. Також можуть розвинутися проблеми зі сном та хронічний біль.

Маркери того, що людині варто звернутися по допомогу

Людині, яка має розлад харчової поведінки, притаманні:
— хронічні дієти, незважаючи на критично малу масу тіла;
— постійні коливання маси тіла;
— одержимість калоріями та вмістом жирів у продуктах;
— ритуальні схеми вживання їжі, зокрема розрізання її на крихітні шматочки, їжа поодинці та/або приховування продуктів;
— надмірна фіксація на рецептах або приготуванні (людина може готувати складні страви для інших, але утримуватися від куштування);
— депресія;
— уникання сім’ї, друзів та залученості до соціуму (людина може стати ізольованою та замкнутою);
— чергування періодів переїдання та голодування.

«По допомогу варто звернутися, коли тривалий час є деструктивна харчова поведінка, навіть якщо немає серйозних порушень здоров’я. Сьогодні люди з розладами харчової поведінки можуть звертатись до психотерапевта, який має відповідну спеціалізацію. Наприклад, у Києві є центр психологічної допомоги, який працює з розладами харчової поведінки.

Тему РХП було б добре максимально широко висвітлювати, аби в такий спосіб мінімізувати відчуття сорому та ніяковості говорити про це з фахівцем. Це не похід до терапевта в класичному розумінні цього слова, і в цьому полягає складність. Треба мати багато кваліфікованих спеціалістів, які вміють екологічно працювати з такими клієнтами та едукаційна сфера, де ця тема максимально розкривається і забирає фактор сорому та огиди до себе».

Часто РХП супроводжується депресією та іншими психічними розладами. Це коригує психіатр в тандемі з психотерапевтом (переважно у напрямках когнітивно-поведінкової терапії та, за словами експертки, гештальт-терапії). Якщо на початку виявлення проблеми маса тіла не була критичною, підключаються ендокринологи та дієтологи (за потреби — інші спеціалісти). Якщо маса тіла, наприклад при анорексії, є меншою на 15% від нормальної, має відбуватися шпиталізація. 

«Такі випадки найчастіше трапляються при анорексії, коли вага тіла дуже низька і є загроза померти. Тоді діяти варто терміново, оперативно, зі шпиталізацією з повним проколом харчування при лікарні, яка приймає людей з розладом харчової поведінки». 

Фахівчиня зауважує, що усвідомлення власних психоемоційних потреб шляхом психотерапії — це справді непростий процес. Проте результатом цього є ідентифікація цих емоцій, нові патерни, як з ними екологічно поводитися та зрозуміти, які саме ситуації викликають негативні емоції. 

Наприклад, для підлітків найкраще працює психотерапія тет-а-тет з фахівцем. Проте окремо проводять психотерапію для їхніх близьких, особливо для батьків. Також для них можуть створюватися групи підтримки.

Історія Насті. Булімія

«Це почалося в старшій школі. Під час підліткових перебудов було відчуття, неначе мене “рознесло”. Зараз я розумію, що це була непропорційність: зріст ще не вирівнявся, я була опухла, у мене стрибали гормони. Проте всі чомусь не втрачали нагоди сказати: “Ой, як ти поправилася!” 

Я була завжди маленька і худенька, займалася спортом. Проте в старшій школі я його залишила. До того ж у мене були свої, непов’язані із зовнішністю, стреси. Це все зійшлося в тому, що мені не подобалося, як я виглядаю, і я сповнилася ненавистю до себе, а стреси щодо інших проблем підвели до компульсивного переїдання. 

Пам’ятаю, коли це вперше сталося. Мене вразило те, як можна по-дурному наїстися солодкого. Тоді я собі придумала, що якщо виблювати, то я не погладшаю. Це був спосіб заглушити негативні переживання. Тобто заїсти їх, але й не поглиблювати іншу проблему (те, що тобі кажуть, як ти погладшала, а ти й так собі не подобаєшся). Я завжди була незадоволена собою. І дуже помітно, коли тобі не подобається, як ти виглядаєш. Ти пригнічена й рідко усміхаєшся. 

Це траплялося регулярно, щодня або й по кілька разів на день. Я їла більше, ніж треба. І це було напівусвідомлено. Перебуваючи в якійсь дивній ілюзії, я робила для себе дуже великі порції смачної і непотрібної їжі. Переважно це було вдома. Потім — в туалет. У мене були хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, і я ніяк не допомогала травній системі тим, що робила. А за кілька років також постраждали мої зуби.

По допомогу я нікуди не зверталася. Інколи розповідала близьким — друзям та батькам, але не стикалася з реакцією, яка б допомагала. А вимагати до себе якоїсь особливої уваги мені насправді не хотілося. Хотілося не підтримки (особливо підтримувати було нічого), а щоб хтось сказав: “Та гаразд, як почала, так і закінчиш”. Сама зрозуміла: те, що я роблю — неправильно, воно викликає відразу. Це одна з найбільш дурних речей, які я робила. 

То була залежність від ритуалу. Нетривале задоволення на якийсь час, а потім розплата. За три роки я зрозуміла, що час щось робити з цим. Я тоді схудла і почала подобатися собі. Також у мене виникли близькі стосунки з однією людиною. Я стала почуватися впевненіше, до того ж це підкріплювалося реакцією людини, якій ти подобаєшся. 

Момент того, як проблема закінчилася, дещо стерся з моєї пам’яті. Але це відбулося не одразу, по інерції ще якийсь час продовжувалося, навіть попри моє рішення припинити. Пізніше зрідка бували рецидиви: щось могло тригернути або я могла вийти з рівноваги. Але вони угасали. Головне — прийняти рішення і діяти відповідно. 

Зараз мені подобається моє тіло, хоч з ним чекає ще багато роботи. Часом ловлю себе на думці, що переїла, але ж я можу полегшити раціон, зайнятися легкою фізичною активністю. 

Варто культивувати увагу до себе. Людство знає багато різних способів для цього: йога, медитація, дихальні вправи, плавання — кому що подобається. Можна багато чим займатися, але варто пам’ятати, що це — процес. Тоді, чесно кажучи, мені було не до йоги. Але це те, що підтримує мене зараз». 

 

Takeaway. Їжа та ментальне здоров’я

Харчування тісно пов’язано зі станом нашого мозку. Від того, як ми харчуємося, залежить те, як він працює, як у ньому утворюються нейромедіатори, за допомогою яких нейрони «спілкуються» між собою, як працює імунна система. 

Їжа впливає на все, що з нами відбувається, і хоча вона не є вичерпною причиною наших негараздів чи, навпаки, тривалого та щасливого життя, це одна із складових, і вона неуникна.  

Якщо ви помітили, що у вас або вашої близької людини виникли певні труднощі зі вживанням їжі, сприйняттям власного тіла, використанням проносних та сечогінних препаратів — не варто нехтувати допомогою фахівця. 

Попередити ці розлади можна завдяки формуванню позитивного образу себе та розуміння потреб власного тіла. Цей шлях може бути дуже складним. Але відпускаючи розлади харчової поведінки на самоплив, людина робить своє крихке життя ще більш крихким. І часом це вже незворотно.

Планувати своє харчування є корисною звичкою. Про його вплив на наше ментальне здоров’я ми розповідали в одному з наших попередніх випусків: Аби душа сита. Як наше харчування впливає на психічне здоров’я. Подкаст

Вгору

Читати більше: