Пошук

Як розповідати історії. Правила сторітелінгу у сфері психічного здоров’я

21 Серпень 2020

Авторки: Леся Любченко, Юта Коргун

Ілюстраторка: Іра Лисенко

Прийняття діагнозу — чи то фізичного, чи то психічного — тривалий та непростий процес, який часто ускладнюється додатковими аспектами: страхом майбутнього, стигматизацією та переживаннями за своїх близьких. 

У випадку з діагностуванням психічного розладу може з’являтися безліч питань, які лише трішки відмінні від тих, які виникають, коли нам діагностують хвороби, пов’язані з фізичним здоров’ям. Наприклад: «Що означає цей діагноз для мене й мого оточення? Чи вплине це на наші стосунки? Чи стану я почуватися краще? Яким буде лікування? Вживання ліків — на все життя? Це означає, що я “божевільний” 

Процес прийняття часом ускладнюється тим, як психічні розлади зображують в засобах масової інформації, як ці теми обговорюють у суспільстві, а згодом — як власне люди, що мають психічні розлади, ставляться до самих себе та до свого діагнозу. 

Чому важливо говорити правильно

Щотижня кожен шостий дорослий і кожна п’ята дитина відчувають проблеми, пов’язані з психічним здоров’ям, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я. Ми ніколи не знаємо, чи омине це нас. Але ми хочемо бути впевненими, що матимемо розуміння з боку оточення.

Те, як ми говоримо про людей з психічними розладами, визначає їх, і навпаки — це впливає на наше світосприйняття. Мова формує те, яким ми бачимо світ. Слова, які ми обираємо, і значення, які ми їм надаємо, впливають на наші почуття, переконання і ставлення до інших. Недаремно ж народна мудрість закликає нас завжди подумати, перш ніж сказати. 

Ми вже говорили про слова в одному з попередніх випусків. Сьогодні ми поговоримо про те, як з цих слів будувати історію.

Не секрет, що некоректна лексика і негативні контексти посилюють дискримінацію й відокремлюють людину від соціуму, змушуючи її залишатися наодинці зі своїми проблемами. А внаслідок суспільної стигми вона стикається із самостигмою, коли переймає переконання соціуму вже на себе й погоджується з ними. 

Часто ми покладаємося на медичні діагнози, бо так нам може бути легше пояснювати поведінку, визначати цінності, сильні та слабкі якості людини, послуги, які вона має право отримувати і, зрештою, її майбутнє. Проте так робити не варто, адже розлад аж ніяк не визначає людину і є лише одним з аспектів її життя. 

Базові принципи сторітелінгу

Не зайвим буде нагадати про використання людиноорієнтованої лексики — people-first language. Це підхід до розмови, письма та мислення, який змушує нас зосередитися в першу чергу на людині, а потім згадувати про її ментальну проблему чи психічний розлад. 

People-first language спонукає нас пам’ятати, що, незалежно від здібностей, кожна людина — унікальна особистість, яка природно заслуговує на повагу та підтримку.

Більше читайте у нашому випуску: Слова мають значення. Як коректно говорити про психічне здоров’я?

Вживайте «людина з психічним розладом», а не «психічнохвора»; «людина, що лікується від депресії», а не «депресивна» — такі прості зрушення в мові мають велике значення. Так ви показуєте, що дбаєте про людину, про яку йдеться. Ви цінуєте її унікальний досвід, а не просто бачите діагноз з переліком симптомів.

Інфографіка «Як можна і не можна говорити про психічне здоров’я»

Передусім подумайте, чи має значення в розмові чи тексті, який ви збираєтеся написати, згадка діагнозу. Поставте собі три базові питання перед тим, як писати/говорити про психічне здоров’я:

1. Чи психічні розлади стосуються цієї історії? Якщо ні, то не варто згадувати про це.

2. Звідки я беру інформацію? Не покладайтеся на чутки, аби повідомити, що в людини психічний розлад. Якщо ви розповідаєте про конкретний стан, переконайтеся, що ви оперуєте фаховою перевіреною інформацією. 

3. Які найбільш точні мовні засоби використовувати? Переконайтеся, що вони відповідають принципу people-first language.

Нижче ви знайдете невелику шпаргалку щодо того, як правильно писати або говорити про психічне здоров’я. Щоразу, коли ви матимете намір розповісти історію людини з психічним розладом і будете сумніватися в її формі та змісті, зазирніть сюди та перевірте, чи все гаразд. У сторітелінгу важливо зважати на:

Мову. Слова можуть допомогти або нашкодити. Використовуйте мову, що сприяє інклюзивності та зменшує стигму. 

Джерела. Інформація про психічні розлади, їхнє діагностування та лікування постійно змінюється. Переконайтеся, що джерела, які ви використовуєте, є надійними та актуальними. Обов’язково проконсультуйтеся з фахівцями у сфері психічного здоров’я.

Досвід. Додайте різнопланові історії людей, які переживали психічні розлади або зверталися до центрів психічного здоров’я. Не концентруйтеся винятково на стані здоров’я: людина — це більше, аніж медичний діагноз.

Інтерв’ю. Проявіть чуйність під час розмови з людиною, яка мала або має досвід життя з психічним розладом. Дотримуйтеся конфіденційності, якщо вона просить про це.

Зображення. Не підривайте якісно написану історію невдало підібраною ілюстрацією, зокрема, використовуючи застарілі, неточні зображення, наприклад: лікарняне відділення, пігулки чи ін’єкції. Якщо ви розповідаєте про історію стосунків, проілюструйте це відповідно.

Довідкові лінії. Додавайте наприкінці історії контактні телефони служб, куди ваші читачі зможуть звернутися по допомогу, якщо така потреба виникне.

Інфографіка «Як розповідати історію людини з психічним розладом»

Як розповідати чужу історію в побуті

— Ти бачив, він там якийсь психований став?
— Ну так, він казав мені, що йому там щось діагностували.
— Давайте ми з ним будемо поакуратніші, він же у психушці лікувався.

Це — приклад розмови, яку часом можна почути поміж знайомих чи на роботі. І вона ілюструє негативні установки щодо людей з психічними розладами. Насправді, якщо ви знаєте новину про діагноз і якщо вам її довірили, то ця людина дорожить вами. Вам важливо не зіпсувати ці стосунки «винесенням сміття з хати».

Як і щодо будь-якої новини, якою ви хочете поділитися, подумайте, чи варто розповідати її третім особам, чи правдивою є новина та чи є користь від того, що інші дізнаються про це. Якщо на всі три питання ви відповідаєте ствердно і маєте дозвіл на поширення цієї історії, то розповідайте її. 

Поставтеся з повагою до досвіду людини, чия історія вам відома. Якщо ви не знаєте, як реагувати на новину про розлад і як далі спілкуватися з цією людиною, поговоріть про це з нею. Скажіть: «Мені непросто прийняти цю новину і я не знаю, як поводитися. Ми можемо про це поговорити? Як я можу тобі допомогти і на яку підтримку з мого боку ти очікуєш?»   

Використовуйте правильну лексику та уникайте знецінення в побутових розмовах. Якщо ви знаєте, що людині діагностували розлад і зараз вона роздратована, припустіть, що її емоційний стан не пов’язаний з розладом. Вона могла просто засмутитися через щось побутове або бути «на підйомі» просто тому, що вона щаслива. 

Якщо ви помічаєте у себе думки на кшталт «ой, та вона роздратована, бо депресію ж має», підійдіть до цієї людини та спитайте, як вона почувається, про які симптоми і маркери в поведінці вам потрібно знати, щоб об’єктивно сприймати її стан. І головне питання: чи позначається її стан на поведінці? Це нормально — проговорити ці речі, бо якщо ви знаєте новину про діагноз і якщо вам її довірили, то у вас чудові стосунки і це означає, що ви можете поговорити про таке. 

Якщо ви дізналися чужу історію та хочете розповісти про неї третій особі, переконайтеся, що людина, яка має розлад, не буде проти цього. Під час розповіді спирайтеся на факти і не додавайте власного ставлення та художнього забарвлення.

Переконайтеся, що ви не ставитеся упереджено до досвіду людини, коли переказуєте її історію. У протилежному випадку знайте, що це переважно через брак інформації: погугліть дані або підійдіть напряму до людини і попросіть пояснити. 

Інфографіка «Як ділитися історією людити з психічним розладом?»

Як розповідати чужі історії. Орієнтири для медіа 

Сторітелінг починається з розуміння своєї аудиторії та розуміння того, що саме ви хочете їй донести. Перший крок — з’ясуйте, якою є ваша аудиторія. Чому вони читають вас? Наскільки вони вже знайомі з цією темою? Вам потрібно пояснювати основи чи ви можете почати з більш високого рівня знань? 

Використовуйте статистичні дані та фактаж. Обов’язково перевіряйте їх кілька разів перед публікацією та коректно посилайтеся на джерела. Пам’ятайте: ви пишете не курсову роботу, тому вам не потрібно переповнювати текст даними або використовувати складні конструкції. 

Вживайте короткі речення, щоб важливу інформацію можна було швидко зчитати, або ж чергуйте довгі та короткі речення. Додайте відступи між абзацами, аби полегшити матеріал. Уникайте речень, які повторюють одну й ту ж думку, але у випадку, якщо ви пишете лонгрід, важливі моменти можна повторити в наступних розділах.

Використовуйте заголовки, підзаголовки та марковані списки. Вони допоможуть структурувати текст та розділити його, аби читачі могли знайти те, що їм потрібно, лише пробігшись очима по абзацах.

Кліше й жаргон використовуйте лише в прямій мові, аби краще передати характер героя. І будьте специфічними —дайте читачам конкретну пораду та спонукайте їх до дії. Словосполучення на кшталт «підтримайте кохану людину» є милозвучним, але не надто корисним. 

Інфографіка «Правила висвітлення історій людей з психічними розладами для журналістів»

Якщо історія написана якісно, то вона може впливати на суспільні упередження, кидати виклик міфам та навчати людей піклуватися про власне психічне здоров’я, змінювати ставлення до людей, які мають психічні розлади, та зменшувати рівень стигматизації. Це також може заохочувати звертатися по допомогу без відчуття сорому, а також давати відчуття, що ви не є сам/сама і є ті, хто готові підтримати вас.

Якщо ви хочете висвітлити історію людини, яка має психічний розлад, у новині чи статті проявіть журналістську обережність та поставте собі такі питання:

• Чи не спекулюватиму я на тому, що психічне здоров’я вплинуло на історію людини, якщо я не впевнений/а, що це правда, на 100%?
• Чи не займатимуся я встановленням діагнозу у своєму тексті?
• Чи доцільно згадати про психічний розлад людини в заголовку чи ліді?
• Хто є моїми джерелами? Чи можна покластися на очевидців або сусідів, щоб навести факти чи припущення щодо стану психічного здоров’я людини?
• Чи взагалі стосується історії те, що в героя є психічний розлад?

При виборі заголовку не ототожнюйте людей з їхніми розладами. Не згадуйте діагноз, якщо він не є важливим для історії, а є лише приводом збільшити кількість її переглядів та надати сенсаційності. Не перетворюйте розлад на безнадійну ситуацію, в якій людина лише страждає.

Навіть якщо історія сповнена негативу, у вас як у журналіста є достатньо інструментів, аби передати обставини і силу героя. Історію творять люди, і саме про це, а не про діагноз, ви можете розповідати в першу чергу.

Створіть такий портрет людини, який би демонстрував її особистість, а не лише зображав її втіленням розладу. Якщо можливо, зробіть акцент на процесі одужання, розкривайте більше позитивних аспектів життя людини. 

Які зображення варто використовувати

Ілюстрація може замінити собою тисячу слів. Тому коли йдеться про людину, яка має психічний розлад, вибір некоректного супровідного зображення може наробити чимало шкоди і перекреслити всі позитивні моменти, який ви описували в тексті. Уникайте темних зображень або зображень, які навіюють відчай. 

Не варто використовувати:
— зображення, які показують людей ізольованими, а їхній досвід — непропорційно негативним; 
— зображення лікарняної палати (виняток — якщо героєм вашої історії є пацієнт медичної установи). Більшість людей, які мають проблеми з психічним здоров’ям, лікуються амбулаторно, а не в стаціонарі;
— зображення пігулок чи шприців. Деякі люди не вдаються до медикаментозного лікування, а пропрацьовують свої проблеми з фахівцем шляхом психотерапії. Пам’ятайте: процеси лікування та одужання для кожної людини відрізняються.

Ви можете використовувати в матеріалі фотографію вашого героя або героїні, якщо історія розказана не на умовах анонімності. Якщо ж людина попросила про конфіденційність, використайте стокові фотографії. Запитайте героя, чи є конкретна фотографія, яку він або вона хоче бачити в матеріалі. Або ж використайте узагальнене зображення людини, яку, наприклад, підтримують друзі. 

Де можливо і доречно, віддавайте перевагу:
— зображенням, які ілюструють те, що багато людей, які мають психічні розлади, живуть повним життям;
— зображенням, які точно передають те, що відчуває людина;
— зображенням, на яких людина є активною, залученою до громадського життя та якій надають підтримку.

Інфографіка «Які зображення варто використовувати для ілюстрації матеріалів про людей з психічними розладами»

Про що слід подумати перед інтерв’ю

Якщо ви пишете про проблеми з психічним здоров’ям, завжди слід спробувати додати людський досвід. Це зробить вашу історію цікавішою. Врахуйте перелічені нижче моменти.

• Переконайтеся, що людина справді готова до інтерв’ю і усвідомлює, що її історія буде оприлюднена. Важливо, щоб під час і після інтерв’ю людина почувалася добре.
• Подумайте про місце проведення інтерв’ю. Людині може бути складно відкритися вам, якщо ви матимете розмову у переповненому кафе або на ходу.
• Заздалегідь попередьте героя про питання, які ви збираєтеся йому поставити. Не обов’язково надавати точний перелік. Але важливо, аби людина розуміла, чого очікувати від розмови, і не була спантеличена несподіваним питанням. Так вона зможе підготуватися та поділитися своїм досвідом якнайкраще.
• У написанні історії використовуйте пряму мову людини, де це можливо, аби не втратити колорит історії під час переказу цитати авторським тексту. 
• Повідомляйте людину про процес редагування ще до оприлюднення історії — це дасть змогу їй зрозуміти, як саме її досвід буде розказаний читачам. Обов’язково попередьте, якщо публікація не відбудеться взагалі і поясніть, чому так сталося.
• Якщо ви маєте намір підкреслити певний аспект історії або винести в заголовок контроверсійну річ, обговоріть це з героєм.

Інфографіка «Як підготуватися до інтерв'ю з людиною, яка має психічний розлад, та провести його успішно»

Беріть до уваги правило п’яти «НЕ»: 
— Не травмуйте людину і не надто тисніть на неї.
— Не проводьте інтерв’ю, якщо в людини сталося загострення розладу. 
— Не бійтеся: люди з психічними розладами майже ніколи не завдають шкоди — це відбувається дуже рідко і цьому передує об’єктивна причина або тригер. Дисклеймер!
— Не робіть припущень, наче ви знаєте, як людина почувається чи що думає.
— Не думайте, що їхня хвороба невиліковна або не піддається корекції.

Пам’ятайте про те, що ваш герой є співавтором тексту — тобто половина авторських прав належить людині, в якої ви берете інтерв’ю. Працюйте в інтересах героя, інакше навіщо взагалі починати співпрацю з ним або нею. Герой може не дати дозвіл на публікацію матеріалу, якщо йому щось буде не до вподоби і якщо ви не зможете це питання розв’язати. 

Будьте обачні щодо того, що люди не звикли читати або дивитися історії про себе — вони можуть бути не готові до публічності або не усвідомлювати всіх її наслідків. Їм може бути незвично бачити себе ніби збоку. І це може потягнути за собою бажання виставити себе в максимально вигідному світлі та прикрасити свою історію. 

Але автор матеріалу — ви. Вам доведеться встановити правила й окреслити для героя кордони: що саме та як активно він або вона може редагувати в тексті.

Чи варто писати про самогубство 

Варто. Не слід соромитися цієї теми, адже що більше замовчування, то більше табу і, відповідно, міфологізації. Але цю тему в жодному разі не слід романтизувати, ба, більше: подумайте, чи смерть конкретної людини вартує стати новиною в медіа. 

Поважайте конфіденційність та скорботу сім’ї, тому не висвітлюйте подробиць самогубства. Не висловлюйте в тексті власних висновків. Наприклад, не кожен підліток вчиняє суїцид через передчасно завершені романтичні стосунки. Причини, через які люди помирають внаслідок самогубства, зазвичай комплексні. 

Вживайте прості слова, а не евфемізми. Скажіть: «людина померла внаслідок самогубства». Не називайте суїцид «успішною» спробою самогубства, а якщо людина залишилася живою — то «невдалою». Смерть не є справою успіху. 

Також не вживайте фрази на кшталт «самогубство — шлях боягуза»: це лише підсилює стигму. Розкажіть людям, які думають про суїцид, як вони можуть отримати допомогу — залиште в тексті контактні телефони гарячих ліній запобігання самогубствам.

Якщо ця історія — ваша особиста

Ваша історія завжди заслуговує на те, щоб бути розказаною. Від того, як ви її розповісте, залежить сприйняття вас та вашого досвіду іншими. 

Ваша перевага тут в тому, що ви самі керуєте цією розповіддю. Ви можете використовувати комфортну для вас лексику, задавати темп та ритм історії, встановлювати свої правила щодо обговорень станів. Наприклад: 

1. Надалі я говоритиму про свої стани у форматі «я-повідомлень». Це означає, що я говорю суто про те, що відчуваю. Цього правила повинні дотримуватися всі в компанії, адже це покращує розуміння одне одного.
2. Я можу дозволити поширювати свою історію далі або можу попросити іншу людину тримати це в таємниці. 
3. Якщо я хочу, аби людина мене просто вислухала і не давала жодних порад, я можу про це сказати. І навпаки.
4. Ми домовляємося про слово/словосполучення, яке буде умовним сигналом до того, що в нас є потреба в розмові про ментальне здоров’я та в обговоренні того, як ми почуваємося.
5. Ми обираємо місце та обстановку, в якій нам буде комфортно та яка налаштовуватиме на щиру розмову.

Те, що ви готові відкритися комусь, свідчить про надзвичайний рівень довіри. Ваш досвід не має бути знеціненим. Якщо ви розповідаєте свою історію і бачите, що вас не слухають (так, як вам того хотілося б) або не сприймають ваш досвід всерйоз, поговоріть про довіру ще раз. 

А якщо ви слухаєте чиюсь історію або переказуєте її далі, ставтеся з повагою до досвіду людини. Кожна історія — це історія конкретної людини, і вона є унікальною. На цьому принципі будуються стосунки між людьми та інклюзивне суспільство.

Варто прочитати

1. Mindset. Reporting on mental health
2. Media guidelines. Portrayal of people living with mental illness and mental health issues in Aotearoa
3. Words Matter: Reporting on Mental Health Conditions

Вгору

Психея/ Більше

Підписатися

Читати більше: