«Який сьогодні день?» Чому під час карантину ми втрачаємо відчуття часу

30 Квітень 2020

Якщо вам здається, що дні стали розмитими або останнім часом ви почали забувати навіть про найпростіші деталі, цей випуск «Психеї» саме про це. Настав час поговорити про час з точки зору нейронауки та психології. 

«Який сьогодні день?» Чому під час карантину ми втрачаємо відчуття часу | ARC.UA

Відчуття деформованого часу є одним з типових наслідків самоізоляції та карантинних обмежень для багатьох людей, чиї щоденні звички зазнали змін. 

Наші внутрішні годинники зупинилися. Можливо, ви загубилися у днях тижня або й місяцях. Вівторки чи четверги, п’ятниці чи неділі? Будні та вихідні зникли, залишилися тільки вчора, сьогодні та завтра. 

Коли ніхто нікуди не поспішає, тож чи має значення, який сьогодні день?

Можливо, коли ви зрештою вибралися на вулицю, то здивувалися від кількості зелені на деревах, адже не помітили, як проминув місяць на карантині в чотирьох стінах. Або ж ви все ще впевнені, що завтрашнє 1 травня — це першоквітневий жарт. 

Якщо вам здається, що дні стали розмитими або останнім часом ви почали забувати навіть про найпростіші деталі, цей випуск «Психеї» саме про це. Настав час поговорити про час з точки зору нейронауки та психології. 

Сприйняття часу та робота мозку

* Дослідники Інституту системної нейронауки ім. Кавлі в Норвегії відкрили мережу клітин в енторинальній корі, котрі, як виявилося, відіграють ключову роль у введенні досвіду до часового контексту. Спеціально для поціновувачів нейронауки ми підготували особливий бонус — переклали статтю «Як мозок сприймає час» про дослідження цієї мережі клітин (переклад на українську Ольги Мінченко). Переглянути статтю повністю можна за посиланням.

Годинник — це пристрій, створений людиною для вимірювання часу. За соціальним договором ми погоджуємося координувати власну діяльність відповідно до часу на годиннику. Це означає, що ми всі живемо за єдиною загальноприйнятою системою.

Проте ваш мозок не сприймає тривалість у часі згідно зі стандартизованими одиницями хвилин і годин на вашому наручному годиннику. Час у нашому досвіді та спогадах належить до іншого роду часосприйняття.

Упродовж еволюції живі організми, зокрема й людина, розробили багато біологічних годинників, які допомагають нам слідкувати за часом. Різниця між численними внутрішніми вартовими часу нашого мозку полягає не тільки в шкалі відліку часу, але й у явищах, на які орієнтуються нейронні годинники. 

Деякі внутрішні годинники слідкують за зовнішніми процесами, наприклад циркадні годинники, що налаштовані на денне світло. Вони допомагають організму адаптуватися до ритму дня.

Інші внутрішні годинники фіксують явища внутрішнього походження, як-от клітини гіпокампу*. Вони утворюють ланцюговий сигнал, подібний до ефекту доміно, який точно відстежує час тривалістю до десяти секунд.

*Гіпокамп — частина лімбічної системи головного мозку. Бере участь в механізмах формування емоцій та консолідації пам’яті, тобто переходу короткочасної пам'яті в довготривалу. 

Існує також нейронний годинник, який організовує наш досвід в упорядковану послідовність подій. Це стимулює роботу внутрішнього годинника для суб’єктивного сприйняття часу. У такий спосіб, досвід та послідовність подій у межах досвіду є субстанцією, на яку спирається суб’єктивний час та яка вимірюється мозком.

Сьогодні науковому світу багато що відомо про механізми мозку, котрі вимірюють невеликі часові проміжки, наприклад секунди. Однак мало що відомо про мірило часу, яким користується мозок для фіксації наших переживань і спогадів, що здатні тривати від секунди чи хвилини до годин.

Дослідники Інституту системної нейронауки ім. Кавлі в Норвегії виявили мережу мозкових клітин, які відповідають за наше сприйняття часу в межах досвіду та спогадів.

«Ця мережа впорядковує сприйняття подій у часі і відстежує порядок подій в рамках досвіду», — каже професор Едвард Мозер, лауреат Нобелівської премії та директор Інституту ім. Кавлі, що знаходиться при Норвезькому університеті природничих і технічних наук. Область мозку, котра сприймає час, розташована поруч з областю, що розрізняє простір.

Дослідники зазначають, що змінюючи діяльність, якою ви займаєтесь, змінюючи зміст вашого досвіду, ви можете фактично змінити хід сигналу часу в латеральній борозні і, відповідно, саме сприйняття часу.

 

Тож який сьогодні день?

Люди, які перебувають на домашньому карантині, відчувають похмурий тягар одноманітності, що тисне на їхні плечі. 

Різноманітність може додавати до життя смаку, але це також і сутність пам’яті. Без нового досвіду для розмежування одного дня або тижня від наступного форма часу може згинатися і розтягуватися у досить дезорієнтуючий спосіб.

«Коли ми озираємося на ті дні та тижні, де мало що траплялося — де щодня стається одне й те ж саме — у пам’яті зберігається не так багато [подій], і відчувається, [неначе] час минув дуже швидко», — каже Марк Віттманн, науковий співробітник Фрайбурзького інституту прикордонних областей психології та психічного здоров’я.

Віттманн багато писав про «відчуття часу». Він запевняє, що, хоча одноманітність може «стиснути» те, як мозок сприймає час протягом тривалих періодів, нудьга може уповільнити сприйняття протікання часу «тут і зараз» — нам може здаватися, що хвилини й години тягнуться довше, ніж звичайно.

Тобто це можна трактувати так: якщо ви займаєтеся нехай і одноманітною, але роботою протягом тривалого часу і ваш сьогоднішній день схожий на вчорашній, то цей час пролетить швидше, аніж якщо ви не займатиметеся нічим й нудьгуватимете цілими днями.

Поряд із нудьгою, тривога може також впливати на те, що час здається сповільненим до швидкості равлика, на думку Віттманна. Хоча пов’язаних між собою загроз поширення COVID-19, економічних труднощів та соціальної нестабільності достатньо, аби будь-хто почувався нелегко, експерти, які вивчають соціальну ізоляцію, стверджують, що занадто мало взаємодії з іншими людьми може сильно стимулювати відчуття тривоги.

«Люди за своєю природою — це соціальні тварини, тому позбавлення їх соціальної взаємодії має величезні наслідки», — каже доктор Террі Куперс, психіатр з Інституту Райт в Берклі, Каліфорнія.

У значній частині своїх робіт Куперс вивчав психологічні наслідки одиночного ув’язнення у тюрмах США. «Становище ув’язненого в одиночній камері якісно відрізняється і є значно тяжчим, ніж у громадянина, який перебуває на самоізоляції у власній домівці», — зауважує він. 

«Але я думаю, що люди, які самоізолювалися, можуть відчувати такі ж психологічні симптоми, що й люди, котрі перебувають в одиночному ізоляторі». Це може особливо стосуватися тих людей, які живуть самі і не в змозі зв’язатися віч-на-віч з друзями та коханими.

«Одним з перших симптомів, що виникають, є тривога», — говорить Куперс. «Люди, які є ізольованими, можуть мати панічні атаки і відчувають велику тривогу». Параноя — ще одна поширена емоція.

«Якщо у вас немає інших людей, з якими можна поговорити, думки та ідеї можуть сильно змішатися». Людям притаманно прокручувати в голові одні й ті ж думки, а проведення часу в компанії інших людей, як правило, пригнічує цей процес. Коли така взаємодія відкидається або обмежується, думки можуть ставати досить ірраціональними.

Дзвінки в Zoom та чати FaceTime, а також звичайні телефонні дзвінки, обмін повідомленнями та інші цифрові взаємодії — це, безумовно, краще, ніж нічого, вважає Куперс: «Коли це єдиний спосіб [зв’язатися], я думаю, це важливо зробити. Але це й близько не таке контактування, яке ми мали б, перебуваючи разом у кімнаті».

Чому виникає дезорієнтація та як з нею впоратися

Разом з відчуттям дезорієнтації нам може здаватися, що стає все важче зосередитися і потрібно більше часу для виконання завдань, неначе наш мозок став працювати повільніше. Це пов’язано з тим, як життя в умовах пандемії впливає на наше когнітивне здоров’я — тобто на нашу здатність ясно мислити, вчитися і запам’ятовувати.

Наша звичайна система зникла

«Подібно до того, як наші тіла залежать від сигналів довкілля, наприклад сонячного світла, для регулювання наших циркадних ритмів, вони також покладаються на фізичні та соціальні сигнали», — пояснює Елісса Епель, професорка психіатрії в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско.

Ці «підказки» містять в собі процедури, такі як ранкові та вечірні поїздки на роботу й додому, час прийому їжі, походи у спортзал або ж щотижневі релігійні служби, що допомагають нам відслідковувати, який сьогодні день.

Для тих, чий простір обмежений стінами будинку, ці процедури переважно зникли. Дні втратили свою звичну структуру, отже, колись доволі чіткі межі тепер стали розмитими. Через це ми втратили розпорядок типового тижня. Якщо раніше вихідні були межею або чимось таким, на що ми звикли очікувати, наразі вихідні нічим не відрізняються від буднів.

Оскільки робота — це будинок, а будинок — це робота для багатьох, дехто з нас може працювати довше або й у вихідні. Наразі зустрічі з друзями, концерти чи спортивні заходи, які колись відокремлювали будні від вихідних, — у минулому.

Втрата графіку також означає, що на визначення того, з чого складається кожен день, витрачається більше розумової енергії.

Аби уникнути цієї дезорієнтації, корисно вставати в один і той самий час щодня і дотримуватися звичайного графіка роботи, домашніх справ, занять спортом тощо.

Лягати спати і вставати щодня в один і той самий час також може допомогти відкалібрувати внутрішні годинники так, аби сприяти глибокому сну і попередити денну дрімоту та інші когнітивні симптоми, наприклад, зниження уваги, погіршення пам’яті тощо.

Для тих, кому все ще потрібно виходити на роботу, ці процедури можуть виглядати зовсім по-іншому. Тим паче, що виникає додаткове навантаження на наші когнітивні можливості — тобто постійно пам’ятати про дотримання дистанції, носіння масок та уникання доторків до обличчя та поверхонь. Все це може призвести до дезорієнтації.

Багатозадачність збільшується 

Багато людей намагаються знайти баланс між численними обов’язками — наприклад, домашнім навчанням дітей або догляд за літніми членами родини — весь цей час працюючи на повну ставку або даючи лад стресу після звільнення.

Оскільки все це відбувається в одному місці і часто в той самий час, ми можемо частіше перемикатися між завданнями. 

Додаткове перенапруження може виникати через використання кількох екранів ґаджетів чи споживання занадто великої кількості новин. Всі ці речі, як пояснює Епель, збільшують наше когнітивне навантаження — іншими словами, ми витрачаємо більше особистих розумових ресурсів. 

«Наша робоча пам’ять — це обмежений ресурс», — зауважує Епель. «Ми легко можемо перенавантажити його, намагаючись одночасно займатися занадто великою кількістю справ або намагаючись вирішити кілька завдань у нашій уяві». 

Ось чому ви можете зіткнутися з труднощами в тому, щоб згадати основну інформацію або виконати завдання, які ви раніше виконували з тією ж ефективністю. Наприклад, якщо ще кілька місяців тому ви могли формувати звіт, відповідати на всі вхідні повідомлення та планувати корпоративну подію водночас, то сьогодні вам може бути важко сконцентруватися — особливо якщо ви працюєте в такому режимі постійно. 

Робота в режимі багатозадачності ускладнює опрацювання інформації, яка постає перед нами. Як наслідок, інформація не зберігається, і нам важко згадати, що ми робили або говорили у цей момент або кілька моментів опісля.

За цими порушеннями йде стрес

Нездатність згадати, який сьогодні день, також може бути симптомом стресу. Пандемія стає джерелом хронічного стресу, враховуючи, що в декого він триває вже кілька тижнів або навіть місяців. Високий рівень стресу погіршує нашу концентрацію і увагу і може вплинути на короткочасну пам’ять. 

Ще один ефект стресу — погіршення якості сну.

«Часто, якщо ви відчуваєте стрес або занепокоєння, ці думки й почуття можуть проявитися і або не дати заснути, або утруднити засинання», — пояснює Інгер Бернетт-Зейглер, доцентка кафедри психіатрії і поведінкових наук в Північно-Західному університеті.

Це безсоння, зі свого боку, може посилити когнітивні порушення, проблеми з увагою і концентрацією, а також короткочасну втрату пам’яті, додає Інгер.

Що робити із тим, що ми щойно дізналися?

Це нормально, що ми почуваємося дезорієнтованими, можемо відчувати тривогу або перейматися про щось, про що не турбувалися раніше. Умови життя сьогодні змінилися, а тому мозок намагається підлаштуватися під це. Допоможіть йому. 

Візьміть за основну стратегію — максимально підтримувати відчуття структури. Лягати спати і прокидатися в один і той самий час щодня. Не хапатися за всю роботу одразу, а виконувати її послідовно.

Внесіть у ваш графік перерви. Якщо відчуваєте, що зростає рівень стресу —  відволікайтеся. Хоча відволікання зазвичай сприймається як погана річ, воно може бути корисним у певних ситуаціях — наприклад, коли людина хвилюється і намагається уникати неконструктивних думок. 

У періоди невизначеості та тривоги найбільш корисною є діяльність, яка викликає відчуття «потоку» — тобто відчуття повного занурення в заняття, яке блокує інші, непов’язані з цим заняттям думки. Захопливий фільм, телешоу чи хобі (наприклад, випікання хліба або малювання) може добре в цьому допомогти.

Не ігноруйте медитацію в щоденному графіку! Вона може допомогти мозку сконцентруватися, справлятися зі стресом і тривогою, допомагає повернути тверезий погляд на навколишній світ.Не забувайте також займатися спортом, їсти здорову їжу та обмежувати споживання новин.

Пам’ятайте — стрес можна подолати, зокрема, усвідомленою діяльністю. Проговорюйте те, що вас непокоїть. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися — звертайтеся по допомогу до фахівця.

Кожна людина по-своєму переживає ці непрості часи. Давайте ділитися власним досвідом — пишіть листи на нашу пошту psycheya.pd@gmail.com. Ваші листи дуже важливі для нас!

Варто прочитати

Caroline Williams. «Override: my quest to go beyond brain training and take control of my mind»