Пошук

Доставка з Китаю в Україну: нові інвестиційні можливості.

25 Червень 2020

Як пандемія COVID-19 вплине на Китай та шляхи поставок, та якими будуть наслідки для України. 

Доставка з Китаю в Україну: нові інвестиційні можливості. | ARC.UA

Телефон у вашій руці, телевізор у вітальні або холодильник на вашій кухні — невід'ємна частина сучасного життя. Чи завжди вони будуть доступні? Це залежить від того, що відбуватиметься з Global Supply Chain. Дослівно це перекладається, як “ланцюжки поставок” або “шляхи поставок”. Цей термін означає весь шлях, який проходить товар чи послуга включно з виробництвом до замовника. “Шляхи поставок” — це такі невидимі лінії, які об’єднують світову економіку. Зараз пандемія COVID-19 загрожує збоєм в їхній роботі, а в деяких випадках — повним розривом. При найгіршому варіанті, теоретично, це може призвести до повного колапсу світової економіки.  

Коронавірус та глобальна економіка. 

До пандемії рік від року світ ставав все меншим та все складнішим. Меншим він ставав тому, що ми звикли літати, куди заманеться, та споживати фрукти, які не ростуть в нашому кліматі. В Києві можна купити полуницю у січні, хоча ще 20 років тому це була виключно сезонна ягода, питання постає тільки в ціні. Разом з цим світ став і складнішим. 

Ми їздимо на автомобілях, виробництво яких розкидано по декількох місцях. На одному заводі роблять електроніку, на іншому — двигуни, на третьому збирають. Кожен з цих заводів може бути розташований в іншій країні. Ці процеси є наслідком глобалізації, інституалізацію, якої можна пов’язати зі створенням Світової організації торгівлі (WTO) у 1995[1]. Ця організація прийшла на зміну Генеральній угоді з тарифів та торгівлі (GATT). Головна відмінність СОТ (WTO) полягала у тому, що ця угода стосувалась не лише товарів, а ще й торгівлі послугами та інтелектуальною власністю. Світ завжди торгував речима, але тепер рухатись почало абсолютно все. Товари, сервіси, робоча сила, інтелектуальна власність — буквально все рухається планетою. Саме тому постала потреба в інституалізації цього процесу у вигляді СОТ (WTO). Хочемо ми цього чи ні, потрібно визнати, що національні економіки переплетені та інтегровані одна в одну. 

Однак, пандемія поставила під загрозу вже звичний для світу уклад життя. Глобальний локдаун потужно вдарив по шляхах постачання (Supply Chains), які з’єднували разом глобалізований світ. Виконавчий директор Гонконзького центру торгової політики Азійсько-Тихоокеанського форуму економічної кооперації Девід Додвел влучно зауважив, що світ під час пандемії нагадує світ його дитинства, коли школа знаходиться в 10 хвилинах їзди велосипедом, їжа була вирощена на ділянці його батька, а їхнє сімейне авто було вироблено на фабриці в 50 милях від домівки[2]. Світ навряд чи атомізується до такого рівня. Глобалізація має своє глибинні причини і суттєві переваги, але політична реакція на пандемію суттєво її змінить. Головним викликом є збереження шляхів постачання, що вже існують, та створення нових, а отже і місць виробництва товарів.

Медицина та оборона. 

Пандемія COVID-19 показала небезпеку наявних зараз шляхів постачання для сфери захисту охорони здоров’я та оборони. На початку березня департамент Здоров’я та соціальної служби в США (Health and Human Services - ННS) підрахував, що для боротьби з COVID-19 медичний персонал потребує 3,5 млрд масок рівня захисту N95, в той час як наявних запасів тільки 12 млн. За підрахунками ВООЗ — Всесвітньої організації охорони здоров’я (World Health Organization) для задоволення потреб людства виробництво медичного обладнання потрібно збільшити на 40%[3]

Лавиноподібне зростання потреб медичної галузі є викликом для політиків усього світу. Ніхто не хоче бути залежним від виробництва хірургічних масок десь за кордоном. Так, Китай та низка інших країн взагалі намагались скористатись цією залежністю для отримання геополітичних дивідендів. Це явище отримало назву “маскової дипломатії”. Фактично в обмін на політичну підтримку країна-виробник надає медичне обладнання чи засоби індивідуального захисту як гуманітарну допомогу[4]. Тоді держава-отримувач опиняється в залежному положенні від країни, яка робить “послугу”. Навряд чи комусь подобається висіти на гачку “маскової дипломатії”.  Відповідно, потрібно або диверсифікувати поставки, або налагодити місцеве виробництво, або зробити відповідні запаси. Усі ці варіанти мають свої плюси та мінуси. 

Диверсифікація поставок може не закрити повної потреби та залежить від світових цін. У випадку чергового локдауну треба бути готовими платити більше. Налагодження місцевого виробництва гарантує, що потреби будуть задоволені, але це може приводити до монополізму на внутрішньому ринку з високими цінами і стагнацією ринку. Створення запасів для настання моменту надзвичайної ситуації потребує значних коштів, і не всі речі можна накопичити про запас. Якщо з медичними масками та захисними костюмами легше, то накопичувати, наприклад, апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ) може бути дорого. Питанням також залишається доцільність. 

Подібна ситуація до медичних закупівель трапилась і в оборонній сфері США. Показовим є випадок з бойовим літаком F-35. Він складається з 300 тисяч різних деталей, які виробляються в 48 штатах, Пуерто Ріко та 7 країнах-партнерах. Щоб виробництво не постраждало, були видані спеціальні накази для підтримки критичної інфраструктури виробництва та поставок для них. Але частково деякі постачальники все одно були вимушені тимчасово зупинити виробництво. Іноді це був лише страх робітників виходити на роботу, іноді вони дійсно хворіли. Держава стимулювала виробництво додатковими виплатами. Було виділено 3 млрд доларів для стимулювання виробників та постачальників. Але, наприклад, в Мексиці карантин діяв навіть для підприємств оборонної промисловості, через що були зірвані поставки по контрактах для аерокосмічної сфери США[5]. Міністерство оборони США  просило через дипломатичні канали про відкриття важливого виробництва. Американські та мексиканські політики змогли дійти згоди у питанні відновлення виробництва. Але це викликало спротив мексиканських робітників, які боялись інфікуватися вірусом та інфікувати своїх близьких чи рідних. Деякі з них слушно зауважували, що експорт виявився для влади важливішим, ніж їхні життя та здоров’я[6]

Пандемія стала серйозною загрозою для шляхів поставок навіть в таких важливих сферах як медицина та оборона. Цей виклик буде подолано за допомогою адміністративних та фінансових інструментів. Але, безумовно, шляхи поставок переглянуть, а для найбільш вразливих ланок будуть розроблені спеціальні засоби захисту.

Китай, шляхи поставок та пандемія. 

Китай посідає важливе місце у світовій економіці не лише за об’ємом участі, але і за своє роллю. Піднебесна стала “світовим заводом”, куди компанії переносять виробництво з метою здешевлення кінцевого продукту для споживача. Як приклад можна привести виробничий кластер в місті Чжуцзи (Zhuji) провінції Чжецзян (Zhejiang Province). Там зосереджено 30% світового виробництва шкарпеток[7]. Відповідно, шляхи поставок, замикаються саме на Китаї. Найбільш вразливий компонент повністю залежить від місцевої економічної та епідемічної ситуацій та дій китайської комуністичної партії.

Розповсюдження вірусу SARS-CoV-2 показало, що Китай не є надійним партнером. У звіті Міністерства національної безпеки (Department of Homeland Security, DHS) вказано, що Пекін приховував правду про вірус для накопичення запасів необхідних медичних засобів. Китайський уряд точно знав реальну ситуацію, адже свідомо обмежив експорт та стимулював імпорт медичного обладнання. Пекін затримував інформацію про торговельні контракти, брехав ВООЗ, примушував замовкнути лікарів, що намагалися розповісти про небезпеку вірусу. Водночас, в країну активно завозились засоби індивідуального захисту — маски, халати та рукавички[8]. Організація, що займається боротьбою з тиранією, Human Rights Foundation навіть провела онлайн-захід під назвою COVIDCon, де експерти (журналісти, громадські активісти, політичні дисиденти) розповідали про порушення прав людини та посилення авторитаризму у зв’язку зі спалахом хвороби, викликаної новим вірусом. Більшість матеріалів стосувалась саме Китаю, де комуністична партія залякувала місцевих лікарів, які говорили правду про спалах та його масштаби. Це мало й глобальні наслідки, адже весь час, поки Китай приховував правду, світова спільнота була дезінформована, відповідно, не була готова до цього виклику потім[9]

Американське видання Нью-Йорк Таймс (The New York Times) опублікувало матеріал про те, що високопосадовці ЄС переробили звіт про можливу дезінформацію Китаю щодо спалаху нового вірусу. Про це повідомляють дипломати та посадовці вищих щаблів, які мали змогу побачити початковий варіант звіту. За їхніми свідченнями, китайська комуністична партія чинила тиск на європейських високопосадовців, аби вони пом’якшили риторику звіту. Оскільки німецька автомобільна промисловість та європейські фермери залежні від китайського виробництва, Брюссель вдався до самоцензури[10]. Якщо ця інформація правдива, то це яскраво демонструє, як контроль за виробництвом та шляхами поставок дозволяє Китаю тримати на гачку європейські політичні еліти.    

Цікава інформація також надійшла з Канади. Там, комуністичній партії вдалося залучити до поставок фактично всю китайську діаспору для закупівлі та відправки на батьківщину медичних засобів. Операцію координував Робітничий відділ Патріотичного єдиного фронту (United Front Work Department), який керується безпосередньо Пекіном. У ній брали участь консульства та представники торговельних палат. Майже кожен китаєць за океаном став агентом для своєї держави. Наприклад, Мексика охоче продавала маски в Китай у січні і лютому 2020 року, а вже в березні скуповувала їх назад за цінами, які перевищили власний продаж у 20-30 разів[11].

Такі маніпуляції та оборудки навряд чи зійдуть з рук Пекіну. Так, в Британському парламенті голова комітету міжнародних справ палати громад Том Туґендгат (Tom Tugendhat) ініціював створення з депутатів парламенту групи Торі Китайської дослідницької групи (China Research Group). Ця група повинна визначити економічні та дипломатичні плани Піднебесної. Підставою для цього стала дезінформація Китаю щодо вірусу та спроби скористатися цим для посилення свого впливу у світі. Містер Туґендгат наголошує, що уряд Бориса Джонсона зайняв занадто м’яку позицію стосовно Китаю[12]. У Білому домі посилено працюють над розробкою заходів, які змусять компанії переносити виробництво з Китаю. Президент Трамп у своїй передвиборчій компанії обіцяв вивести виробництво з Піднебесної. Саме зараз проблеми ведення бізнесу з Китаєм викристалізувались доволі чітко. Зі слів заступника міністра Державного департаменту економічного розвитку, енергетики та довкілля (undersecretary for Economic Growth, Energy and the Environment at the State Department) Кейса Креча (Keith Krach), зараз чиновники в США працюють у турборежимі над ініціативами по захисту шляхів поставок з Китаю[13].

За останні роки через торгову війну США та Китаю вже намітилась тенденція до відтоку виробництва з Піднебесної. Від цього поки що найбільше вигравали В’єтнам та Мексика. Саме з цими країнами торговий обіг США зростав. Торгове сальдо між США та В’єтнамом у 2016 році складало майже 54 млрд доларів, а у 2018 вже майже 61 млрд. З Мексикою ж товарообіг у 2016 році складав 526 млрд, у 2018 зріс до 614 млрд доларів [14] При чому Мексика стала привабливішою попри дорожче виробництво і постійні війни наркокартелів[15]

В нових умовах пандемії США намагаються створити союз довірених партнерів, яку Державний Секретар Майк Помпео назвав «Мережею економічного процвітання» (Economic Prosperity Network). Переговори ведуть з Австралією, Індією, Новою Зеландією, Японією, Південною Кореєю та В’єтнамом. Також вагоме значення має  Латинська Америка. Наприклад, колумбійський посол вже заявляв про перемовини з топ-чиновниками США про перенесення шляхів поставок[16].

Довготривала тенденція. 

Залишається питання чи не занадто рано казати, що виробництво буде “тікати” з Китаю, а шляхи поставок зміняться назавжди. Зрештою пандемія не безкінечна, а Трампа, який не надто імпонує Пекіну, може замінити більш лояльний президент. 

Шахрайство компартії з часом забудеться, адже його нівелюють значні економічні зиски. Але загальні макроекономічні тенденції в китайській економіці вказують, що найбільш ймовірно цього не відбудеться. Зростання економіки засноване на дешевому виробництві відходить у минуле. Китай потрапляє у «пастку середнього доходу», коли зростання зарплат нівелює переваги дешевого виробництва. Зростання доходів населення можна проілюструвати середнім запасом м’яса на душу населення у рік (реальне споживання буде більшим, адже в статистику не потрапляють морепродукти та продукція дрібних фермерів). У 2017 році на одного мешканця Китаю припадало близько 60 кг м’яса, в той час як у 2000 році цей показник був на рівні 44 кг,  на 1990 рік — 24 кг[17]. Зростання доходів населення призводить до уповільнення приросту економіки, що накладається на негативну демографічну тенденцію, при якій працюючого населення стає менше. Приріст населення старше 65 років за десять років з 2005 (101,7 млн) до 2015 (135,18) склав для Китаю 34 млн осіб, тобто людей старшого віку побільшало приблизно на третину. В той час як населення молодшого за 15 років поменшало з 2005 (262,89 млн) до 2015 (247,07 млн)[18]. Хоча тут зменшення не суттєве, на загальному графіку помітне сповільнення. За прогнозами демографічної тенденції, Китай сягне піку населення в період з 2027 до 2030 року, після чого почнеться спад[19]. Загалом це означає, що працюючого населення ставатиме менше, а кількість тих, кого потрібно утримувати, зростатиме. Це створить тиск на економіку.  

В комуністичній партії Китаю ці тенденції чудово розуміють, тому ставлять на перехід виробництва товарів та послуг з високою доданою вартістю. Основною тактикою для досягнення цієї мети є “інвестиційні ін’єкції” з перенесенням технології на батьківщину. Тобто спочатку якусь частину акцій в компаніях з високою доданою вартістю скуповують китайські інвестори, а потім розгортають виробництво вдома або дублюють його. Так, наприклад, сталось з каліфорнійською компанією ЕйТоп Тех (ATop Tech). Суд Делавера продав її через процедуру банкрутства компанії Аватар (Avatar), кінцевим бенефіціарним власником якої є металургійний магнат з Гонконгу. Головна проблема полягає у тому, що продукт ATop Tech потенційно може створювати мікрочіпи, які здатні керувати телефоном та високотехнологічним озброєнням. Такі продукти відносяться до критично важливої оборонної інфраструктури.[20] Фактично китайці йдуть шляхом одомашнення технологій.  Коли це не вдається зробити економічно, компартія не гребує крадіжками. Зростання в китайській економіці продукту з високою доданою вартістю робить Пекін і Вашингтон конкурентами, а не партнерами. І ця тенденція є більш стабільною, аніж навіть ефект пандемії.[21] У 2018 році прямі інвестиції США в китайську економіку склали 117 млрд доларів[22]. Всього американські компанії інвестували назовні 6 трлн доларів. Безумовно, що ці кошти не були інвестовані за день і повернути їх складно, перенесення виробництва супроводжується значними фінансовими втратами[23]

Пандемія COVID-19 показала, що бізнес та держава повинні думати про захист шляхів поставок та мати надійних партнерів. Таким чином перерозподіл інвестицій розпочався, а отже і змагання за них. Саме так пандемія, та спричинена нею економічна криза, може стати економічним трампліном для деяких держав.

Україна та змагання за іноземні інвестиції. 

За квітневим прогнозом МВФ у 2020 році падіння ВВП в Україні складе приблизно 7,7%[24]. Однак, криза явище тимчасове і часто несе в собі можливості для економічного стрибка. Щоб оцінити інвестиційну привабливість України порівняємо її з країнами, які вже фігурували як потенційні партнери США: Австралія, Індія, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея та В’єтнам, Мексика, Колумбія. За основні показники пропонуємо взяти середній рівень зарплати кваліфікованих та некваліфікованих працівників та ставку корпоративного податку як головні витрати, що впливають на кінцеву ціну продукту:

 

Дані подані за https://tradingeconomics.com/ 

Для Південної Кореї є тільки один показник середньомісячної зарплати. Нова Зеландія подає лише погодинну оплату, тому їх середньомісячна — це розрахунок зарплати в годину помножена на 160 робочих годин в місяць (погодинна зарплата подана в дужках в американських доларах.). Дані за 2018 рік.

З цього помітно, що Україна має конкурентні переваги перед усіма країнами у списку. В Україні зарплати і ставки корпоративного податку менші. Так, безумовно, тут не враховано низку показників, наприклад, соціальні податки на кожного робітника. Однак, Україна залишається конкурентною у порівнянні з країнами, до яких придивляються інвестори та топ-чиновники США. 

З такими умовами в Україні вже мали би спостерігати цілий інвестиційний потік, але цього не відбувається. Прямі іноземні інвестиції в Україну у 2018 році склали приблизно 2,5 млрд доларів, в той час як в Колумбію 11,5 млрд, у В’єтнам 15,5 млрд [25]. Окрім того, іноземні інвестиції з 2015 року знаходяться приблизно на одному й тому ж рівні 2,5-3 млрд доларів. Ця сума виглядає мізерною у порівнянні з 12 млрд доларів, які переказали до України заробітчани у 2019 році.[26] 

Виглядає так, що є інші фактори, що стримують інвестиційний потік в Україну. Перше, що одразу спадає на думку, — це війна. Діючий військовий конфлікт та російська агресія мали би бути серйозним фактором, що підвищує ризики великого бізнесу та стримує капітальні інвестиції. За даними досліджень, військові конфлікти дійсно впливають на прямі іноземні інвестиції. Здебільшого це стосується великих проєктів з довгим періодом окупності. Середні та малі проєкти не такі вразливі. 

Також важливою є сфера інвестування та її дохідність. Наприклад, видобуток корисних копалин вважається надійною сферою, і туди готові інвестувати навіть у ризикових умовах (p.14). Загалом прямі іноземні інвестиції повертаються в країну десь за 3 роки після завершення великого конфлікту (більше ніж 1000 смертей). Однак, слід сказати, що згідно з опитуваннями лише 15% інвесторів називають війну як небезпеку для свого капіталу, тероризм — лише 4%. Натомість головними загрозами названі «регуляторні зміни», корупція, відсутність довіри до судової системи[27]

Схоже, справжнім гальмом іноземних інвестицій є корупція. Крім того, станом на 2017 рік 33% від усіх накопичених іноземних інвестицій складали гроші з офшорних зон, таких як Кіпр, або Британські Віргінські острови[28]. Тобто це реінвестиції вітчизняного капіталу та приховані інвестиції російського капіталу в українську економіку. Це гроші місцевих олігархів, які добре орієнтуються в тому, як вести справи в країні з корумпованими судами. Ще один важливий аргумент, який підтверджує, що війна не є основним гальмом іноземних інвестицій.

Насправді падіння потоку прямих іноземних інвестицій почалось з 2013 року (2012 — 8,1 млрд доларів, 2013 — 4,5 млрд доларів). Тобто обсяг прямих іноземних інвестицій почав скорочуватись ще до початку військового конфлікту з РФ. Це ще раз підтверджує, що головною проблемою є відсутність прозорої судової системи та корупція, яка стримує економічний розвиток держави.

Висновок. 

COVID-19. Економічні можливості та Україна. 

Крім фінансових негараздів кожна криза дає шанс для перебудови та стрімкого розвитку. Багато відомих світових компаній засновані під час рецесій. В часи криз були засновані: General Electric, IBM, Disney, Microsoft, Adobe. Стів Джобс після повернення в Apple у 1997 році змушений був скоротити лінійку продуктів на 70%.[29] Хоча цей приклад стосується не світової кризи, а кризи компанії. Але зрозуміло як важкі моменти можуть створити можливість для переосмислення і створення шедеврального продукту. Завжди знаходяться ті, хто цим шансом користується. Україна, на жаль, виявилась не готовою не лише до пандемії, але і тих шансів, які вона нам розкриває. Поки що.

Політичні та ділові еліти в США  та ЄС заклопотані тим, як захистити свої шляхи поставок та куди їх перемістити. Вони вже зараз в реальному часі шукають країни, яким можна довіряти, і які навіть у складних умовах зможуть виконати замовлення та поставити кінцевий продукт. Україна має низькі зарплати та низьку  ставку корпоративного податку, тут достатньо кваліфікованих працівників, а поруч знаходиться величезний Європейський ринок. Військовий конфлікт з РФ у цьому випадку грає навіть на руку. Вашингтон та Москва традиційно сприймають один одного як суперників, а тому Україна мала би бути важливим та надійним партнером, який ніколи не піде назустріч опонентам. 

Але, на жаль, України  немає на радарах політичних еліт Вашингтону та ділових еліт Нью-Йорка. Перша причина цьому — відсутність прозорості судової системи, корумпованість політичної та економічної системи, відсутність верховенства права. Другою причиною можуть стати місцеві політичні амбіції, адже розслідування справи «плівок Деркача» скоріше робить Україну токсичною для США, ніж навпаки[30]. 

Глобальна пандемія стала не лише кризою медичної системи чи викликала економічну кризу. Вона також стала кризою довіри. І поки десь у Вашингтоні шукають тих, кому можна довіряти, тут в Україні ми маємо поставити питання чи можемо ми довіряти один одному.

Над бріфом працювали: Олександр Кір’яков, Марко Супрун, Станіслав Грещишин, Діана Руснак 

Посилання: 

 

Вгору

Читати більше: